Затока Дренгіст пробудила у Фіндекано сумні спогади. Лосгар був зовсім поруч, десь тут лежали на узбережжі обгорілі кістяки кораблів-лебедів. Цим шляхом Феанаро вів свою частину рушення, кваплячись врятувати свою душу, а замість того — погубивши її.
Кінні вивідачі розсипалися по пустельному берегу. Нолофінвіон виїхав на узвишшя і подивився через пролив, на Араман. І не побачив нічого, окрім туману.
— З того часу, як ви прийшли в Ендоре, — почув він тихий голос зброєносця, — західний берег укрився туманом, немов завісою. Звідти не було жодного корабля, і туди не допливав жоден з кораблів Фалатрім.
— Схоже, що за нами зачинили двері, - гіркувато всміхнувся Фіндекано, — мій зброєносцю, ви вже не зневажаєте Нолдор, проклятих Богами і судьбою?
— Мені пече це так, як і вам, — озвалася Еріен, — коли ми станемо одним і духом, і тілом, тавро вигнанців відзначить і мою душу. Легко кохати безгрішного Айну, та я навчилася любити Нолдо, проклятого Богами… Щоправда, це трохи не коштувало йому життя…
— Я не говорив про це Ласселанте…
— Але я отримала листа з Гімрінгу — перед вашим приїздом до Егларесту.
Еріен вийняла зі шкіряної сумочки невеличкий аркуш, складений вчетверо.
— Ваш друг, — сказала, — був таким люб’язним, що прислав з листом вістового, не довіривши його мандрівному Еdel.
«Панно князівно, — прочитав Фіндекано слова, написані знайомою рукою, — Вам шле вітання Маедрос Феанорінг, князь Гімрінгу. Мені відомо, що Фінгон, князь Дор-Ломіну, незабаром прибуде до Вашого дядька на перемовини. Я знаю, що Ви повернули йому персня, знаю і чому повернули… Але Ви мусите зрозуміти — вина в тому, що сталося в Альквалонде, тільки моя. Фінгон рятував моє життя, можливо — надаремне. Навіть Моргот визнавав, що з мене ніколи не вийде нічого корисного, а лише самий клопіт.
Мила панно, Астальдо трохи не вирушив до чертогів Судді, охоплений чорною тугою. Його сила духу неймовірна — те, що він страждає, помітив лише зброєносець Ант. Брат видужав, але не зміг забути Вас: він носить на серці Вашого перстеника, а Ваш образ — в своїй душі.
Я знаю, що Ваш родич побував у Нарготронді і дізнався всієї правди про біди Нолдор. Він знайшов в собі сили зрозуміти, то може і Ви… Ми, Нолдор з Валінору, горді до безумства — мій брат ніколи не всміхнеться до Вас першим. Але я прошу Вас — пощадіть його… Я ніколи не просив пощади, і зневажаю жалість, однак нині прошу не за себе. Я знаю, що Ви є розумнішою за дів з Доріату, яким втішене самолюбство заміняє кохання.
З повагою — Маедрос з Гімрінгу, який був вашим добрим приятелем під час Дагор Аглареб.
— Майтімо не повинен був… — вирвалося у Фіндекано, — то це через нього ти терпіла мою жорстокість?
— Я носила цього листа на серці, - мовила Еріен, — і перечитувала щовечора. Він гоїв мою душу, зранену крижаним поглядом коханого, якого я відштовхнула.
— Він зробив нам срібні персні, то хай же зробить і золоті…
— О, нехай…
Фіндекано ще раз подивився на туманну завісу, котра укрила Аман Благословенний, і мовив до Моретінде:
— Рушаймо, конику… Пізно сумувати.
Моретінде пирхнув, погоджуючись. Валінорський вороний вже звик до Ендоре і не бажав собі іншої долі.
Десь на шостий день стояння біля Дренгісту невеличкого війська Фіндекано, до табору примчались з північного боку заливу вивідачі на змилених конях.
— Орки! — видихнув Синьагіл, зіслизаючи на землю перед своїм cano, — йдуть сюди, в обхід затоки!
— Отже — на Дор-Ломін, — мовив Фіндекано, — скільки тварей?
— Вдвічі більше, — озвався другий вивідач, Елеммакіл, — по двоє на кожного Ельда.
— Впораємося, — кинув Фіндекано, — вони вас не завважили?
— Ні…
— Сурми, Алмареа! — мовив Фіндекано до приятеля, котрий сяйнув усміхом в передчутті битви, — підіймай кіннотників!
Він розділив своє воїнство на два загони, і командувати другим загоном призначив Синьагіла. Орки могли пройти сюди єдиним шляхом — огинаючи затоку. Кіннота мала заатакувати їх ще на марші, не давши розвернути стрій. Заатакувати з двох боків одночасно.
Був, звісно ризик, що орки не повернуть на Дор-Ломін, а вирушать далі, до Віньямару. На цей випадок Фіндекано зоставив на березі Дренгісту кілька відчайдухів, котрі мали заманити тварей саме до цього проходу.
— Тільки не дуже грайтесь, — попередив Фіндекано Алмареа, якому і доручив цю небезпечну справу, — Синьагіл говорив, що у них, нібито, немає лучників, і вовчих вершників він теж не бачив — сама тяжкозбройна піхота. Але все одно — стережіться.