— На що вона схожа? — спитав Фіндекано, присаджуючись на вказане батьком кріселко.
— Ніхто не вижив…
— Як вона убиває?
— Вогнем… І розриває на частини…
— Вогнем… Не Валарауко?
— Ні… Сліди — тварь рухається на чотирьох лапах і має довгий хвіст… Рухається дуже швидко… За століття сутичок, синку, у нас зосталося дуже мало валінорських коней, які мають довгий вік і мчать як вітер… Їхні нащадки втрачають розум і швидкість — власне так і мусить бути в Ендоре. Нащадки огирів з Валінору — чудові коні, але все ж таки лише коні. Нерозумні…
— Валінорські огирі у двох третин мого загону.
— Краще щось, аніж нічого. Тварь зі степу легко може наздогнати вершника…
— На звичайному коні…
— У мене, синку, — сказав Нолофінве, — є свідок, який бачив тварь зблизька. Його виніс валінорський кінь… Однак, вивідач в тяжкому стані — для його одужання потрібна буде не одна пісня…
— Він не може говорити?
— Ні…
Фіндекано схилив голову, обдумуючи почуте. Потім мовив:
— Я поїду на Кам’яну Могилу… Там ще є застава?
- Є, адже це доволі близько… Далі вже не наважуємося — тварь з’являється раптово.
Астальдо підвівся і схилився перед Ельда з сірими холодними очима. Цей Ельда звав його своєю найбільшою дорогоцінністю і посилав у найнебезпечніші місця гітлумського порубіжжя.
«І мені це подобається!» — сяйнуло в грозових очах молодшого Ельда, а старший ледь помітно усміхнувся до сина.
Кам’яною Могилою порубіжники прозвали оте каміння серед степу, на якому ночували вивідачі Фіндекано в ніч перед початком Дагор Аглареб. Нині там була постійна застава і місце перепочинку вивідачів. Командував порубіжниками спокійний неговіркий cano на ім’я Нарамакіл, котрий під час Дагор Аглареб був начільником оборони Барад-Ейтель. Фіндекано, взявши з собою три десятки воїнів, прибув на заставу увечері. Еріен була поруч — відмовляти її він уже не намагався.
Тихо потріскувало вогнище… Воїни під захистом камінної заслони готували собі вечерю. Він розпитував Нарамакіла про нову небезпеку, і Ельда оповідав стиха:
— Воно велике, але дуже прудке, вельможний Фіндекано… Ми знаходили лише сліди… Або мертвих… Обгорілі тіла Ельдар і коней. Воно знищило кілька сторожових веж — але не підпалило їх, а отже має який-то розум… Це зле — якщо порветься ланцюг зв’язку, котрий з’єднує Дортоніон з Ейтель-Сіріоном… Навіть палантири не допоможуть — до палантирів ще потрібно буде добратись…
— А тут воно з’являлось?
— Тут — ні… Нещодавно кінь приніс сюди вивідача з Дортоніону… І сам валінорський огир, і Ельда мали такий вигляд, ніби вирятувались з пожежі. Кінь впав… Воїна ми відправили до Ейтель-Сіріону, затамувавши біль цілющим сном. Але, його було понівечено настільки, що він, певне, і досі є непритомним.
— Як думаєш, Нарамакіле, що це може бути?
— Ми вже думали, — мовив воїн, — можливо це loce… Дракон…
— Тварь зі страшної казки, — пробурмотів Фіндекано, — але ж дракон, здається, має літати?
- Є чотири види драконів, — пролунав співучий голос Еріен, — аngaloce, lingwiloce, ramaloce, uruloce… Земля, вода, повітря, вогонь…
— Дракони — це казка, але не страшна, — мовив Алмареа, — вони добрі і живуть в морі… Ховаються на дні.
— Це lingwiloce — морські дракони, — сказала nerwen, — вони принесли присягу Володарю Глибин… Великий Ульмо прихистив їх у морі, коли вони втекли від Мелькора ще до Війни Стихій. Решта loci служили Мелькору — і крилаті і безкрилі. Частина їх дихала вогнем, спалюючи все довкола. У війні Стихій всіх їх було винищено…
— Видно — не всіх, — мовив Фіндекано і мимоволі звів очі до нічного неба, — однак, якщо можна знайти сліди, то тварь не є крилатою — вона рухається по землі. Де бачили її сліди востаннє?
— Неподалік, — вимовив Нарамакіл, і Фіндекано зрозумів, чого цей Ельда є занадто спокійним. Застава очікувала нападу і, можливо, загибелі.
— Завтра, — сказав він, — мій загін виїде в степ… Пошукаємо слідів.
— Небезпечно, — сказав Нарамакіл, — тварь не боїться світла Анари…
— Добре, що воно хоч не літає, - обережно мовив Мірімон, — атака з повітря не додасть мені певності духу… Дракон… Це ж треба! Драконів не існує — всі це знають. А про Війну Стихій оповідали стільки байок… Ніхто з Ельдар не був свідком взяття Утумно і Ангамандо…
— Дракони існують! — вперто сказала Еріен, — кожен моряк-Телеро скаже вам про це!