— О, ці Телері… Вони бачать морського змія в кожному плаванні…
— О, ці Нолдор, — аж прошипіла nerwen, — ваша гординя заважає вам бачити очевидні речі.
— Досить, — владно вимовив Фіндекано, — зайві розмови — геть!
— Слухаємось, cano! — в один голос вимовили Мірімон та Еріен.
— Виходимо з того, що це істота, схожа на аngaloce — дракона землі. Тобто — не має крил, але дихає вогнем. Отже — її потрібно вражати стрілами на відстані. Якщо вона з’явилася нещодавно, то є ще зовсім юною, і є можливість пробити їй шкуру, або потрапити в око. Зброєносцю, як розмножуються дракони?
— Виходять з яйця, cano, — сказала впевнено Еріен, — і яйця ці можуть зберігатися століттями. Та пробудити дракона до життя може лише драконів вогонь. Навіть lingwiloce народжуються на суші, і дракониці зігрівають яйця, жуючи вогняний камінь і вивергаючи полум’я…
— Неправдоподібно, — знову підкинув Мірімон, — і що, скажіть будь ласка, було раніше — дракон, чи його яйце? Якщо Морінготто якимось дивом зберіг яйце loce, то хто його зігрівав?
— Валарауко, — пирхнув хтось із воїнів, і Ельдар захихотіли, уявивши собі балрога, котрий ніжно дихає вогнем на яйце дракона.
Фіндекано усміхнувся теж. Він дозволив цю суперечку, щоб трохи підняти бойовий дух воїнів. Страх найсильніший, коли не знаєш, чого боїшся. А коли небезпека обрітає плоть — то нехай вона буде і драконом — проб’ємося.
Зранку загін рушив на північ, залишивши позаду заставу з прибадьореними порубіжниками. Трави Ард-Галену шепотіли їм вітання, ліворуч синіло пасмо Еред-Ветріну, вкрите хмарами. Поволі пливла по небу лодія Анари, і Ельдар часом зводили очі до неба, мружачись від світла, намагаючись розчути пісню Вогняної Діви.
— Tira, Ельдар!
Страховисько вигулькнуло з-за пагорба, де, напевне, чаїлося, зливаючись з камінням. Воно було брунатно-зеленого кольору і нагадувало велетенську розжирілу ящірку. Бігло воно, однак прудко — майже так, як кінь…
— До скель, Ельдар! — крикнув Фіндекано, і кіннотники понеслись мов вихор, до пасма скель.
Тварь відстежувала свою здобич на відкритому місці — це Фіндекано зрозумів ще до розмови з батьком. Він хотів заманити її в скелі, де камені давали б можливість укритися від вогню.
Ззаду тремтіла земля — чудовисько гупотіло слідом. Вогнем воно не дихало, напевне ще було задалеко… Але ні — повітря позаду раптово стало гарячим…
— Ай-я! — вигукнув Мірімон, — виноси ж, конику! Будь ласка!
— Драконів не існує? — крикнула Еріен. — базіко-Нолдо, ти віриш нині власним очам?
— Я більше вірю власній спині, на якій вже одяг починає тліти!
Ось відроги Еред-Ветріну… Близько… Дуже близько. Тварь відстала — валінорські коні вже вкотре врятували своїх господарів.
— А якщо вона не піде за нами? — спитав Алмареа, коли вони увірвалися в ущелину, і коні трохи стишили біг.
— Піде, — сказав Фіндекано, — коней — вглиб ущелини, лучники — укритись за камінням.
Він почекав, доки його наказ буде виконано, і повернув назад.
Тварь дійсно зупинилась і роздумувала, б’ючи землю довгим хвостом. Жовті її очиці палахкотіли люттю і злобою.
«К-кве-н… Кве-ен…»
Голос у розумі… Тварь вміє тримати оsanwe… Як Торондор, як Моретінде…
«Я Глаурунг, кве-ен… Я батько драконів, я перший…»
«Ти дитя, ящірко… Дитя загиблого роду… Дитя, виховане для злоби і люті…»
«Не смій звати мене дитям, квен… Істота, створена для ланцюгів і рабства…»
«Нас створено для битви, дитя дракона, а для чого створено тебе?»
Фіндекано встиг ухилитись від гарячого вітру. Вогонь сюди не доставав, але від Глаурунга вже пашіло, як від печі в кузні.
«Ти хочеш битись зі мною, квен?»
«Я хочу знищити зло, поки воно не вбилося в силу…»
Ящір кинувся вперед. Моретінде зреагував раніше, ніж Фіндекано, вірний кінь вже мчав ущелиною. Ущелиною, завузькою для драконової туші…
— Лучники! — задзвенів зі скелі жіночий голос, — стріляй!
— Еріен, зарано… — пробурмотів Фіндекано, зістрибуючи з коня трохи не на усьому скаку. Він втрапив на камінь, і хутко подерся вгору, там, де за скелями чипіли його воїни.
— Стріляй!
Фіндекано обережно визирнув з-за прискалку. Глаурунг, очманілий від люті і болю, намагався видертися вгору. Він бив хвостом, розмелюючи на порох каміння. З його боків і шиї стирчали стріли, і Ельдар водно спускали тятиви, намагаючись потрапити в прикриті кістяними щитками очі.