Еріен вийшла їм назустріч — попередити. Вона обдивилася сина, котрий гордо сидів попереду Руссандола на валінорському огирі, впевнилася, що на дитині не додалося подряпин та синців від вправ у бойових мистецтвах (Ерейніон не дуже зважав на ці відзнаки — адже його навчав перший мечник Ендоре) і мовила стиха:
— У нас гість, Еldrim… Він з Аданів.
— Адан! — зрадів Ерейніон, — як цікаво! А на що він схожий?
— Ні на що, а на кого, — мовила Еріен незадоволено, — вельможний Маедросе, я тільки прошу — без отих ваших жартиків. Наш гість — добра особа, але ранима і чутлива.
— Атож, вони чутливі, немов Кгазад, — бадьоро озвався Руссандол, передаючи Фіндекано сина і стрибаючи з коня на плити двору, — тому Майтімо буде, як завжди, рудим та ще й пухнастим…
— Мов білочка! — захоплено вимовив Ерейніон, — Майтімо-вивірка…
— Еге ж, таким я і є…
В бенкетній залі за накритим столом Фіндекано очікували його звичні співтрапезники — четвірка тіло охоронців з жонами та дітьми, та Ант Доронінг… Окрім них за столом, незручно поклавши засмаглі руки на білу скатертину, сидів білявий здоровань, вбраний в зелену куртку та штани, пошиті з тканини, яку виробляли Ельдар Західного Белеріанду.
Волосся гість збирав у хвіст на маківці голови, у вусі носив золоту сережку, а на лівому зап’ястку — тяжкий металевий браслет: швидше як зброю, аніж як прикрасу. З-під носа у нього звисали довгі жмути волосся, підборіддя ж було ретельно вискоблене чимось гострим. Світлі блакитні очі обдивлялися залу, присутніх, тих, хто зайшов… Чоловік явно ніяковів, але намагався триматися гідно. Ніяковів він від того, що видавався громіздким і величезним, порівняно з Ельдар, які хоч і були високими на зріст, але мали тендітну статуру. Двозуба виделочка, яку він крутив у руці від розгубленості, майже щезла в його кулаці.
— Князь Дор-Ломіну, — неголосно мовив Ант на синдарині. Здоровань підхопився з місця, разом змахнувши на підлогу порцелянову тарілочку, філіжанку, та впустивши виделку.
— О, не хвилюйтеся, — сказав Фіндекано, зі співчуттям дивлячись, як лице гостя побагряніло немов захід Анари, — нічого страшного не сталося. Вам не треба так соромитись, шановний… Анте, поклич помічників з кухні.
Поки чергові по кухні воїни з занадто серйозними обличчями прибирали зроблену шкоду, Адан нарешті вибрався з-за столу і відрекомендувався низьким але мелодійним голосом:
— Мене звати Малах, вельможний князю Фінгоне… Малах, син Мараха, одного з вождів рушення. Я привіз вам листа від вельможного Фінрода, князя Нарготронду.
Фіндекано взяв листа. Майтімо тим часом кивнув Малаху, немов давньому знайомому, і той побагрянів ще більше.
— Вельможний князь Гімрінгу, — мовив неголосно, — для мене честь бачити вас знову.
— А я — Ерейніон, — заявив малий княжич, виглядаючи з-за спини Руссандола, — а у вас насправді округлі вуха?
— О, сину… — докірливо мовила Еріен, а гість подивився на підлітка трохи перелякано.
— Ну, звісно, — мовив, — а це що — зле?
— Ерейніон, — сказала княгиня, побачивши, що синок хоче продовжити цікаву розмову, — за стіл, будь-ласка. І краще помовчи… Не говори.
Княжич випнув вустонька, але покірливо сів поруч з сестричкою. Фіндекано хапливо пробігав очима рядки, написані витворним почерком Інголемо. Фінарато рекомендував Малаха як гідну довіри особу і висловлював надію, що йому, та бажаючим з народу його батька дадуть можливість жити у Гітлумі, або в Дор-Ломіні.
— Про справи, — мовив Фіндекано з усміхом, — поговоримо опісля. Сідайте біля мене, друже Малах.
Заграла тиха музика — за давнім звичаєм Ельдар на балкончику зали грав невеличкий оркестрик з вибраних осіб. І хазяїн замку, і його наближені обходилися фруктами та стравами з ягід, але перед гостем, котрий розгублено роздивлявся витворні вазочки з солодощами, незворушний Кінгарон поставив таріль з засмаженою тетеркою. Побачивши знайому страву, Малах з полегшеним зітханням вхопився за ножичка з виделкою і трохи не змахнув таріль на підлогу.
Фіндекано подумки пообіцяв Кінгаронові додаткове вартування. Він-то знав, що його вояки нині підглядають з балкончика і душаться від сміху. Князь Дор-Ломіну розламав пташину руками, поклав Малаху на тарілочку ніжку, крильце зоставив собі і почав його обгризати. Малах охоче взяв з нього приклад, і швидко від пташини зосталися самі кісточки.
По обіді Фіндекано запросив гостя прогулятися по саду. Адан з зацікавленням роздивлявся статуї з мармуру, та альтаночки, кожна з яких неначе була живою та виросла в цьому саду, однак, особливого захоплення не виявляв. Розмова точилася неквапом — Малах оповідав за свого батька, за тих з його підданих, які бажали поселитись з південного боку Еред-Ветріну, за ті роди, які він міг привести жити до Гітлуму, якщо на те буде дозвіл князя Фінгона, та його вельможного батька Фінголфіна…