— Але ж тату…
Крижаний князь невміло притягнув сина до себе.
— Заспокойся, — мовив, торкаючись вустами його скроні, - я не збираюся його проклинати, а чи відмовляти у спадку… Якщо нас розіб’ють — йому нічого буде успадковувати. Я жорстокий, все так, крижане чудовисько… Я не вмію пробачати. Це лише твій оtornо ладен вибачити все своїм недоладним братам задля відчуття кровного зв’язку. Для мене найголовніше — обов’язок. А тоді вже — узи крови. Для тебе теж, тому ти і є моїм улюбленим дитям.
— А моє оtornasse? — спитав Фіндекано, насолоджуючись хвилиною ласки, якої йому часто не вистачало.
— О, Нельяфінве, — зітхнув Великий Князь, — його рідня — його погибель. Навіть не Сильмарили і не Обітниця. Але він теж є особою, що над усе цінує обов’язок. Тримайся його, дитя моє. Його і Фінарато… Коли мене не стане…
— Тату! — вигукнув Фіндекано заскочено.
— Якщо мене не стане, — вимовив Нолофінве, — часи тривожні, трапитися може всяке.
Наслідком цієї розмови стало те, що Фіндекано почав готуватися до від’їзду.
Йому було трохи шкода Ломіону, в якому він провів стільки щасливих і болісних днів і літ, шкода саду і статуй, шкода замку, збудованого власноручно, шкода озера Хіселін, на березі якого було зачато Ерейніона…
Еріен теж не дуже хотілось їхати на північ. Але маленька Телере не бажала розлучатися з коханим ні на мить. Ерейніон аж палав бажанням побачити справжнє порубіжжя, і того ж самого бажала Ерніс. Вони збиралися з радістю і відважно дивилися у невідоме.
Фіндекано ознаймив Лоріндола з рішенням Великого Князя, з усміхом спостеріг, як просяяло горде лице, вже мічене зморшками — початком згасання, і ввів його в свій замок на правах господаря.
— А як же ви? — спитав Гадор опісля першого захоплення, — Чому…
Адан помовчав з хвильку і раптом випалив зовсім по-юнацьки:
— Це що — немилість? Стосовно вас… Мені не потрібен ваш дім і титул! Я мушу поговорити з Великим Князем… Я…
— Гадоре, заспокойся, — всміхнувся Фіндекано, — це всього лишень дар твоїй родині. І предкам і нащадкам славного Арадана. Не думай, що цей дар знедолить мене, краще подумай про те, що князь Дор-Ломіну має бути завжди попереду в січі…
— Я буду… — сказав Лоріндол, — ми будемо… За Арду Оновлену, мій князю… Ви завжди залишитесь для мене князем, аran nin…
— Аranen, — виправив Фіндекано з усміхом, — княжич Фінгон Астальдо. Це мій титул, друже Гадор. Бережіть мій сад… Я любив його.
Гадор кивнув головою. Вони стояли у великій залі, і погляд Адана впав на шолом з драконовою головою, дарунок Руссандола.
— Драконів шолом Дор-Ломіну, — мовив Фіндекано, — чудова ознака влади… Приміряй…
— Я навіть мріяти не міг, — пробурмотів Гадор, — шолом роботи Наугрім… Але мені соромно буде його носити: це ж ви перемогли дракона. Про це оповідали ваші лучники — перемогли задовго до мого народження.
— Я не переміг дракона, — сказав Фіндекано, — тварь утекла, і хтозна, де з’явиться знову. Дракони теж живуть довго, можливо нам доведеться зустрітися з ним.
Гадор вдягнув шолома. Опустив маску… Фіндекано усміхнувся — Адан пишався дарунком як дитя. Що ж, нехай тішиться… Щоправда, Майтімо може образитись — адже це його дар. Та він все пояснить Руссандолу: так треба. Тепер Лоріндол буде вірний Другому Дому аж до смерти, і заповість те саме своїм синам і онукам. Адани були ласі на титули і почесті набагато більше за Ельдар. Фіндекано не зневажав їх за те — він просто стверджував існуючий порядок речей. А Гадор був найкращим з Аданів, яких Нолофінвіон знав, за винятком хіба що Арадана.
Люди дійсно потяглися до Дор-Ломіну. Частина Квенді, бажаючи жити окремо, перебралася північніше, частина — до Мітріму. Жити поміж людей зосталися лише ті Нолдор, котрим ще не набридли замки і садиби, вибудувані власноручно. Не те, щоб Ельдар зневажали прибульців, однак потиху вважали, що навіть найкращі поміж Аданів є галасливими і нестриманими особами. Як виняток називали того ж Гадора та ще двох-трьох чоловік з його оточення. Ельдар охоче воювали опліч з людьми, однак вважали їх нездатними опанувати гармонію світу, відому кожному Квенді. Щоправда тут таки додавалося, що виною цьому є короткий людський вік, за який ту гармонію відчути просто неможливо, хоча найкращі з Аданів і намагалися це зробити.