Еленандар, зовсім молоденький Нолдо, був народжений вже тут, в Ендоре, і не знав іншої вітчизни. Його батьки, спокревені Nelya Nosse, жили в Нарготронді. В полон він потрапив під час розгрому війська Фінарато в Серехській трясовині.
— Ви знаєте Гельмира? — тихо оповідав юнак, — коли полонених вели до Ангбанду, нас було скуто одним ланцюгом…
— О, Гельмир… — вирвалося у Фіндекано, — мій друг дитинства… Фінарато говорив, що Гвіндор і досі оплакує брата…
— Він там… Нас розділили, а то б ми разом… Мені пощастило — я випадково пробив киркою вихід в сусідню штольню. Там стільки ходів… Сам не знаю, як мені вдалося… Вибрався назовні в горах… Погоня… Вони пускають по сліду втікачів гаурів, але тварь не пролізла там, де протиснувся я…
Юнак підвів голову… Обстрижений, вихудлий, він нагадав Фіндекано Руссандола, коли той видужував опісля полону. Тільки волосся Еленандара було чорним… А зверху — ніби присипаним попелом…
— Ви мені не вірите, — мовив втікач втомлено, — нам там так і говорили — не повірять. Але вічність бути їхнім рабом… Я, коли тікав, то думав — нехай вже краще свої пристрелять.
— Я вірю, — мовив Астальдо заспокійливо. Він вже бачив — прищепи на юнаку нема. Однак, Ельда мав ще довго видужувати душею опісля перенесених мук. Рани на тілі йому залікують цілительки, а от душу…
Очі Еленандара спалахнули такою надією, що Фіндекано не витримав і погладив юнака по стриженій голові.
— Заспокойся, — мовив лагідно, — опісля того, як цілительки приведуть тебе до ладу, прийдеш до мене, я візьму тебе до свого загону.
— До ваших лучників? — аж скинувся юнак, — мене?!
— Тебе… Коли матимеш кращий вигляд, поговориш з рідними. Через палантир. До Нарготронду я тебе не відпущу — небезпечно. А батьків заспокоїш. Тільки не оповідай, що бачив Гельмира — Гвіндору легше думати, що брата вбито.
— Згідно наказу, Великий Князю…
Еленандар раптом зітхнув, щось згадавши.
— Князь Нолофінве… Він… Ми навіть в підземеллі чули, як вив Морінготто… Тварі тоді стратили кожного десятого бранця, їхня погибель була жахливою… але Ельдар йшли на смерть усміхаючись. Ми не знали, хто його, і як, лише потім дійшли чутки… Однак ваш батько… Мені так жаль…
— Співчуття дає полегшення зраненому серцю, — вимовив Фіндекано звичні слова подяки, — іди, воїне, до пані Лаурендіе, в шпиталь. А опісля зголосися до мене.
Біля дверей зали Еленандар раптово обернувся.
— Великий Князю, — вимовив, — коли я блукав горами, то не одразу взяв вірний напрям в тому димі і чаді, який огортає нині Ангбанд. І я бачив, як немаленьке ороче військо рушило на північ…
— Ти певен? — спитав Фіндекано стривожено, — ти не сплутав напрям?
— На північ, вельможний… Якраз тоді на хвильку стало видно Анару.
Звістка ця стривожила Фіндекано. Марш орків на північ означав одне — напад буде від Дренгісту. В той же час всі прикмети доводили — Ангбанд готує удар по Ейтель-Сіріону. Прямий удар. Про це доносили вивідачі-порубіжники, котрі добували відомості, ризикуючи життям. Еленандар… Прищепи на ньому нема, але раптом він…
— Ельда ніколи не служитиме Мороку з власної волі, - мовив сам собі Фіндекано, — але юнака могли і обдурити. Дати втекти, показати те, що треба…
Він думав довго, і раптом зрозумів, а, зрозумівши, пішов до Лаурендіе.
Пробуджена зовсім не змінилась. Останні невдачі Ельдар вона сприймала зі спокоєм любомудра — військове щастя, мовляв, мінливе. Найтяжче гідна цілителька перенесла смерть Нолофінве, якого дуже поважала. Тепер вона здружилася з Іріме-Лалвенде — сестра Нолофінве теж присвятила себе цілительству і часто бувала у шпиталі. Таурохтар служив у війську, і досі йому щастило на радість його коханої.
— З юнаком все гаразд, — мовила Пробуджена, тільки-но Фіндекано переступив поріг шпитальної палати, — чистий як Айну, і спить, як дитина… Шрами затягнуться, волосся відросте…
— Тільки дух зостанеться зраненим, — зітхнув Фіндекано.
— Ми не всесильні, - мовила жінка, — але що тривожить Великого Князя?
— Юнак побачив дещо біля Ангбанду, але я не знаю, наскільки можна вірити його — не словам — говорить він правду, очам…