Жінка поволі звела руку. Провела по обличчю коханого, по його розкошланим косам.
— Я проситиму… Суддю… справедливість…
- Іm melet аllen. Не покидай мене…
— Справедливість… Зустрінемося… напевне…
— Справедливість… Їхня справедливість… Це я — проклятий Нолдо! Чому тебе? Чому?
— Я йду…на Захід… шлях сяє… Милий… Діти…
Фіндекано упав поруч з померлою і зомлів.
Він пролежав непритомним кілька днів. За цей час кінні лучники під проводом Алмареа винищували поміж пагорбів недобитих орків, а фалатрим і піхотинці Гітлуму, здобувши перемогу, ховали своїх мертвих оподалік від поля, заваленого орочими трупами.
Еріен поховали на березі Дренгісту, затримавши похорон до приїзду Ерніс. Весь цей час Фіндекано сидів поруч з коханою, тримаючи в долонях її безживну руку. Легкі тіла Квенді не змінювалися так жахливо, як тіла мертвих Аданів. Личка Еріен ще не торкнувся тлін, воно було спокійним і схожим на лице сплячої.
Князь Кірдан, який встиг на допомогу тому, що вирушив з військом до Дренгісту на кораблях, оплакував улюблену родичку, а фалатрім співали пісень про її загибель. Нолдор ходили, немов прибиті громом, і навіть Адани, котрі зазвичай голосно бенкетували, щоб заглушити тугу по загиблим, справили свою тризну тихо і шанобливо.
По прибутті Ерніс Ельдар склали дрова для поховального вогнища княгині Гітлуму, і Фіндекано сам поклав на вершечок стосу тіло коханої. Він знав — нині вона просить про справедливість Суддю Намо… Про справедливість не для себе — для нього.
Ерніс була гідним нащадком Нолофінвіонів — як не вразила її страшна звістка, але дівчина не забула передати батькові останні новини з Ейтель-Сіріону. Там теж йшли бої, але фортеці на перевалах таки вистояли. Вистояв і княжий град, однак, Галдор, князь Дор-Ломіну, загинув під час вилазки, загинув на тому ж самому місці, де ворожа стріла вразила колись його батька, Гадора Лоріндола. Княжий титул і провід над військом тут таки, на полі битви, успадкував юний Гурін Галдорінг, який і повів своїх воїнів в останню відчайдушну атаку…
— Гурін, — оповідала Ерніс стиха, — гнав тварей до самого випаленого степу і винищив їх до ноги… Мені так жаль князя Галдора, я так боялася за вас, тату, і за брата, але я не могла й подумати, що мама… Мама… Вона завжди говорила, що nerwen є під особливим покровительством Валар…
Фіндекано вже отямився настільки, що міг міркувати зі спокоєм. Отже — на півночі напад відбито, негайна допомога Ейтель-Сіріону не потрібна. Застави біля Дренгісту відновлено і укріплено, з князем Кірданом укладено нову союзницьку угоду. Князь Гітлуму також попрохав Корабела опікуватися Ерейніоном та Ерніс і забрати їх до Егларесту.
Кірдан погодився охоче, однак брат з сестрою прагнули битви і помсти як спраглий прагне води. Особливо протестував Ерейніон — юнак вже вважав себе воїном і не хотів, щоб його назвали боягузом.
— Діти мої, - мовив Фіндекано врешті, опісля того, як з годину вислуховував доводи сина і доньки, — опісля цієї битви орки ще довго не сунуться до Гітлуму. Ми знищили Майе — це про щось говорить… Буде відносно мирний час, і за цей час ви мусите вивчити народ вашої матері, зрозуміти його і полюбити. Ви у мене занадто войовничі Нолдор, я хочу, щоб ви стали й витонченими Телері. Коли ви вивчитесь у князя Кірдана всім тонкощам життя Фалатрім — ви повернетесь.
— Але ж має бути остання битва, — впирався Ерейніон, — штурм Ангбанду…
— Я пошлю за вами, коли така битва буде можливою. Нині, на жаль…
Фіндекано знав, що без рідних облич йому буде ще тяжче, ніж нині. Але він прагнув зберегти хоча б дітей — єдине, що зосталося у нього від його коханої Телеріе. Звісно, й Егларест не міг вважатись безпечним місцем, особливо, коли Кірдан відверто заявив про свій союз з Гітлумом, однак все ж таки…
— Я говоритиму з вами через палантир, — обіцяв він заплаканій доньці, - говоритиму щодня, як тільки повернуся до Ейтель-Сіріону…
- І ви покличете нас на битву? — спитав трохи заспокоєний Ерейніон.
— Так, — сказав Фіндекано, і відчув, як перстень Тьєлпе, який, здається, вичерпав всі свої можливості, ледь потеплів…
***
Опісля загибелі Еріен Фіндекано вважав, що його вже більше нічого не зможе вразити.
Звістки про її смерть понесли по Белеріанду відважні блукачі-Нандор, яким навіть ороча навала не відбила охоти до мандрів. Сам же Астальдо не сповіщав нікого — він боявся, що не витримає навіть дружнього співчуття і розридається вголос.
Першим озвався палантир Нарготронду — Фінарато потішав родича зі звичними для нього лагідністю і обережністю. Фіндекано стало трохи легше — Фінарато розумів його, для золотоволосого Арафінвіона його кохана Амаріе перестала існувати тоді, коли він ступив на кригу Гелькараске. Прекрасна Ваніе була жива, і гуляла собі стежками Благословенного Аману, однак для Фінарато вона була нині такою ж далекою, як і Еріен для Фіндекано.