— Батько писав в останньому листі, що можливість загинути у нього — сорок зі ста. Він тверезо оцінював власні сили. І те саме робимо ми.
— Аran nin, — раптом спитав Гурін, — ви наче не боїтесь погибелі… Чому? Тому, що Суддя винагородить вас новим тілом?
Фіндекано опустив вії.
— Суддя, — мовив стиха, — винагородить мене хіба що можливістю побачити там, у Мандосі, милих серцю — та й то навряд. Ми прокляті Богами, Гуріне, прокляті за гордість і непоступливість, прокляті за бажання битви, за зненависть до Тьми, за власні помилки і чужу таємну гру… Тебе смерть визволить, Адане, мене ж не врятує від полону навіть погибель. Моргот чигає на моє тіло, щоб піддати його мукам, а що зробить зі мною Суддя — я не знаю і сам. Швидше за все, никатиму по Туманним Чертогам безтілесною тінню до кінця світу. До кінця…
Гурін аж відсахнувся від свого сусіди. Тоді спитав розгублено:
— Невже все так зле?
— Мені потрібна перемога, — сказав Фіндекано, — мені потрібна перемога, і Арда Оновлена, де ми могли б жити в спокої. Я себелюб, мій бідний друже. Я не хочу потрапити до лап Чорнобога, і я не хочу гинути… Я так люблю життя — я й досі не наситився світлом Ітилю, не намилувався зорями, не напився джерельної води… Я не намалював те, що бажав, не збудував те, що мріяв… Навіть якщо я побачу в Мандосі тінь моєї коханої, і тіні моїх рідних, це не втишить моєї туги за життям. А ти говориш, що я не боюсь погибелі.
До Гуріна, ясна річ, доходили чутки про Прокляття Судді, йому, як і кожному, хто виховувався при дворах нолдорських князів, доводилося чути уривки Нолдоланте, але молодий князь був упевненим, що опісля славної загибелі кожного Безсмертного неодмінно винагороджують тілом і зустріччю з близькими. Нині виявилось, що Нолдор б’ються не за винагороду, а за світло зірок, за ковток води, за Арду, в якій вони могли б жити… Б’ються запекло, ні на що не сподіваючись, нічого не просячи у Богів… І срібноволоса княгиня Еріен не простягне своєму коханому руку десь на зелених луках потойбіччя… Білим вогником блукатиме він по таємничому Мандосу, тужачи за тілом, за світлом, за милими серцю…
— Вам, Аданам, — стиха мовив Фіндекано, — дано забуття… Смерть — це ваша винагорода, ваш дух забуває минуле, і, як то вважав один з наших любомудрів, заново втілюється в новонародженого. Ми нічого не зможемо забути і в Мандосі… Вічність метатись мандрівним вогнем і пам’ятати свій біль, свої помилки, свої втрати… І ви заздрите нашому безсмертю?
Гурін похитав головою:
— Я так і думав, — сказав, — що тут якась біда… Але ми здолаємо її, аran nin. Здолаємо всі разом… Ось побачите — спершу ми поб’ємо Моргота, а тоді перепливемо море, розіб’ємо Туманні Чертоги, і змусимо Суддю випустити всіх Нолдор і не тільки Нолдор. Він напевне погодиться — адже його уклінно прохатимуть переможці Чорного Вали.
Срібний смішок був йому відповіддю. Сум зник з очей князя Гітлуму, і зраділий Гурін знову побачив перед собою красеня-Ельда, до якого звик з дитинства.
— Проб’ємося, — мовив Фіндекано вже своїм звичним співучим голосом, — проб’ємося, друже Гурін.
Надходила середина літа… До Гітлуму прибув загін з Нарготронду — ті Ельдар з Nelya Nosse, які прагнули помститися за минулу поразку і за загибель свого князя. Загін не був надто великим — Артаресто не заборонив добровольцям іти, однак зостався в Нароготронді сам, і більшість пішла за його прикладом. На чолі воїнів Нарготронду був Гвіндор, давній приятель Фіндекано. Nelya Nosse йшли під корогвами Другого Дому — Артаресто заборонив їм нести стяги Арафінвіонів, бо битися вони мали опліч з Феанаріонами. Фіндекано лише знизав плечима — нині він потис би руку навіть Куруфінве, зоставивши незгоду на потім.
З Доріату прибули Маблунг та Белег на чолі невеличкої дружини з Пробуджених. Маблунг, спокійний неговіркий Синда, більше помовчував, а Белег, витончений красень з ніжними телерійськими рисами обличчя, оповідав стиха:
— Ми привели б більше воїнів, Великий Князю Нолдор, якби не необережна поведінка родичів вельможного Маедроса. Сам Маедрос гідний всякої шани, однак його брати…
— Що ці двоє накоїли знову? — втомлено спитав Фіндекано.
— Ви знаєте, про кого йде мова? — здивувався Белег.
— Келегорм та Куруфін, — сказав Фіндекано, називаючи Феанаріонів їхніми синдарськими найменнями, — є погибеллю для Першого Дому. Про це говорить і їх старший брат, який, однак не має сили покинути божевільців напризволяще.