Майтімо підвівся з землі, кинув кілька підбадьорливих слів своїм «загиблим», посміхнувся до Артаніс, котра примудрилася «зостатися в живих» і тепер стояла поруч Лауральдо з переможним виглядом, і пішов, ледь накульгуючи, до свого місця.
- І чого я не змінив лука на меча, — сказав Фіндекано, коли доволі пошарпаний приятель впав на лаву поруч з ним, — ці твої «воїни» не змогли навіть прикрити тобі спину…
— О, це корисна вправа, незважаючи на її сумний кінець, — відповів Руссандол аж ніяк не сумно, — нехай Нолдор відчують, що війна не є поєдинком до першої крові…
— Але ти таки зоставив Лауральдо без головного призу, — мовив Нолофінвіон, радий вже з того, що поразка не зіпсувала побратиму погідний настрій, — ну і вираз обличчя у нього був, коли ти упав…
— Щоб Нельяфінве Феанаріон та здався? — засміявся Майтімо, — не дочекаються… Та ще кому — трьом друзям дитинства і дівчиську Артаніс…
Тим часом на полі лаштували мішені для лучників, і Фіндекано підвівся з місця.
— Сподіватимусь на твою перемогу, — напутив його Руссандол.
Оскільки луки були більш звичною розвагою Ельдар, то серед тих, хто змагався за першість, було багацько Телері і навіть кілька Ваніяр. Судив змагання Вишній Ороме, який і визначив нарешті трьох кращих — Фіндекано, Туркафінве та невідомого юнакові Ельда з народу Телері.
Трійця переможців тепер мала довести свою вправність в стрільбі по більш складним мішеням — підвішеним на мотузі кільцям. Вони мусили пронизати стрілами кільця наскрізь, по черзі, перше з них було досить велике, а останнє ледве пропускало стрілу. Принаймні, стріла Вишнього Ороме, котрий перевіряв мішені, застрягла в ній, і Мая-мисливець, помічник Вали, тут таки приніс інше.
Фіндекано був найкращим стрільцем Тіріону, як Майтімо був найкращим мечником. Лук він обожнював, знаходячи в цій грізній зброї певну красу. Мечі здавалися йому необхідними в битві, але загрубими, рани від них мали бути огидними і спричиняти страждання живій істоті. Вправний же лучник мав як позбавити страждань звіра на полюванні, так і не завдавати зайвих мук ворожим воїнам.
Юнак не вперше виходив на змагання перед очима Вишніх. Звання Першого Лучника у нього не раз намагалися відібрати Туркафінве з Куруфінве-молодшим, а також брат Фінарато, юний Айканаро. Та Куруфінве-молодший нині змагатися не міг, а Айканаро вибув на першому етапі. Зате серед кращих з’явився незнайомий Ельда, від якого можна було очікувати чого завгодно. Фіндекано крадькома поглядав на срібноволосого моряка — як тримає лук, як накладає стрілу… Турко, котрий стояв поруч, злісно шипів щось про «цих Телері», яким краще не з лука стріляти, а вилежуватися на теплім пісочку. Нолофінвіон знизав плечима і стиха заговорив з альквалондцем в очікуванні команди стріляти.
Телеро звався Беріоном і був кращим приятелем мечника Тіндоме. Він з захопленням згадував останню сутичку-змагання під керівництвом Тулкаса.
— Наче справжня битва, — говорив він стиха, — Ельдар з Тіріону — чудові мечники.
— Тіндоме теж добре тримався, — щиро мовив Фіндекано, — якби не він, то мій друг вибув би зі змагань набагато раніше…
— О, рудоволосий cano — ваш друг, княжичу? — засміявся альквалондець, — ну і жарт він утяв наостанку… Зіпсував супернику таку перемогу! Ні, я давно говорив всім, хто бажає слухати, що нам теж потрібно вчитися володіти зброєю. Не поодиноким особам — а всім мореплавцям. Часом на островах трапляється таке, що вам й не уявити…
— Чого ж, — мовив Фіндекано, згадавши лилика з багряними очима, — уявляю…
Беріон недовірливо глянув на співбесідника, але не став розпитувати.
— Луком у нас володіє майже кожен, — продовжив він, — а от мечі… Часом кораблі відносить до берегів Ендоре, а там нині неспокійно… Я довго блукав по морях, бував і на тому березі… Довго розповідати…
— Якось навідай мене в садибі Нолофінве, — запросив Фіндекано, — гарна оповідь — як гарна книга.
Беріон позирнув на нього якось дивно, і мовив, усміхнувшись:
— Зайду. Обов’язково… Хвала Вишнім, що деякі чутки є неправдивими. А то я лише нещодавно повернувся до Благословенної Землі, і дехто оповів мені, що Нолдор нині стали такими гордими та пишними, що зневажають свою Телерійську рідню.
— Деякі нерозумні особи, — лагідно сказав Фіндекано, — можливо… Але більшість Нолдор ніколи не скаржилася на нестачу розуму.
Він розумів, що Туркафінве його чудово чує, і вже очікував якоїсь витівки з боку шаленого Феанаріона, але тут Вишній Ороме подав знак стріляти.