Фінарато ні на хвильку не втратив погідного вигляду. Він усміхнувся з виразом звичної задуми на ніжному обличчі, і першим підійшов привітати Макалауре з перемогою. Канафінве, задоволений і щасливий, поблажливо обійняв родича.
— Підійди, ясновидцю, — прошелестів жіночий голос. Фінарато потис руку Макалауре і рушив туди, де сиділи Валар.
— Дива кояться на цьому святі, - вимовив Руссандол, — це ж мовить Ніенна… Говорять, що коли промовляють Феантурі — очікуй якихось змін.
Вічно смутна Валіе простягнула тонку білу руку і щось вклала в долоню Арафінвіона.
— Сили твоєму духу, співець, — прошепотіла вона, і її шепіт озвався в головах присутніх.
— Вишня Ніенна завжди робить все не так, як усі Валар, — сказав Майтімо трошки ревниво, — а втім, дійсно, мала ж вона потішити того, хто програв. Хоча Артафінде забрався на такі висоти духу, що нам його і не розгледіти. Ти хоч щось втямив з його пісні?
— Йому тут тісно, і він хоче в Ендоре, — мовив Фіндекано, намагаючись перевести все на жарт, — там він буде навчати urqui почуттям краси й гармонії світу, і вони, врешті, знову стануть милими невинними мавпочками, на зразок тих, що Телері привозять з далеких островів.
Руссандол пирснув сміхом і обійняв приятеля за плечі.
— Час прощатись, оtorno… Піду отримувати вогняну купіль. Сподіваюся лишень, що, задля перемоги Макалауре, вона не буде дуже гарячою. Зустрінемося через два кола світла на нашому старому місці біля озера Ілін.
Майтімо котячим звинним рухом перескочив невеличку мармурову огорожу, що відділяла їхні місця від поля і за хвилину обіймався з Макалауре, на якому вже повисли близнята, а також Турко і Морьо. Куруфінве — молодший покинув свою панну і теж спустився донизу, відчутно накульгуючи. Князь Феанаро, однак, не виявляв особливої радості. Він теж спустився донизу, і стояв, склавши на грудях руки. Камені в його вінці мінилися зоряним сяйвом, і Фіндекано зловив себе на тому, що довго не може відірвати від них очей. Позирнувши потім на дружну сімку княжих синів, він помітив, що Макалауре навмисне не відпускає від себе Майтімо, прикриваючи його від батькового гніву, Шалена Трійця затулила провинного княжича спинами, а близнята пригорнулися до старшого брата, заштовхнувши його в середину цього «родинного кола». Сподіваючись, що Руссандолу всі сьогоднішні витівки зійдуть плазом, Фіндекано рушив туди, де вже зводились зі своїх місць Нолдор з Attea Nosse, щоб отримати своє від батька та родичів.
Князь Нолофінве ніколи не підвищував голос на своїх дітей. Однак, від його гніву у винуватого вистигала в жилах кров. Фіндекано не допоміг навіть приз зі стрільби з лука — сокіл з Ендоре, на якого він намагався відволікти увагу батька й Туракано. Його брати не були такими одностайними, як шестеро Феанаріонів, котрим могло не подобатися те, що робив їхній Старший Рудий, але, однак, вони завжди були готові його захистити. Туракано був повністю на батьковому боці, а докори його були б ще більш їдкими, якби поруч не стояла красуня-Ваніе Еленве. Аракано помовчував собі, а Арельде як завжди не було поруч — вони з Артаніс гарцювали на своїх верхівцях на іншому краю поля.
— Я не бажаю, — тихо, але твердо говорив Нолофінве, — щоб ти мав щось спільне з цією родиною… Тим більше — зі спадкоємцем Феанаро. Не говори мені про оtornasse — побратимство зв’язує дорослих осіб, а ви звали себе оtorni ледь вибравшись з пелюшок. Досить вже цих іграшок. Для чого ти зганьбив себе, сину, першим простягнувши руку цій зарозумілій особі на очах у Нолдор та гостей з усього Аману?
— Власне, — відповів Фіндекано так само тихо, — я не сварився з Майтімо Руссандолом, і тому нічим себе не зганьбив, першим привітавшись з ним. А щодо нашого побратимства, то все зостанеться як є…Вибачте, татку, але я бажаю мати в Тіріоні більше друзів, аніж ворогів.
— Якщо я ще побачу вас разом, — сказав Нолофінве все тим же тоном, — то наслідки можуть бути лихими. Я не кидаю слів на вітер, синку…
Фіндекано мовчки схилив голову. На відміну від гарячкуватих Феанаріонів, Ельдар з Другого Дому зберігали крижаний спокій за будь-яких обставин. Юнак був правдивим сином свого батька, і тому не став йому суперечити — знав, що марно. Він не ображався на татка, бо передбачав подібні наслідки своєї витівки. Ну, а про умовлену зустріч на озері Ілін він просто промовчить, не осквернивши вуста неправдою. Це теж зле, однак… Обставини…
