***
Обставини дійсно складалися не на користь обох побратимів. Ворожнеча між двома родами на припинялася, поєдинків ставало все більше, і Фіндекано щодня очікував першої сумної звістки про чиюсь загибель. Сам він твердо дотримувався все тієї ж поведінки невтручання, і навіть перестав носити при боці меча. З родини його розуміла хіба що Арельде, котра так і не полишила почту Ороме, незважаючи на батьків гнів, і продовжувала спілкуватися з молодшими братами Руссандола.
Дивно, але протистояння поміж молодшими паростками княжих родин спершу було значно меншим, аніж поміж родами та родоначальниками. Всі, кому це було потрібно, зустрічались, спілкувались і старанно робили вигляд, що нічого особливого не відбувається.
Князь Першого Дому поблагословив злюб свого сина Куруфінве-молодшого з панною Лехте. На вказівному пальці Атарінке заблищало золоте колечко, а його молода жона пишалася витворним намистом роботи Феанаро. Пліткарі Тіріону говорили, що варто було б одружитися з сином Митця лише задля цього давнього звичаю — батько нареченого приносить дар своїй новій родичці. На що інші єхидно відповідали, що, не зважаючи на подібний звичай, панночки Тіріону не поспішають заміж за синів Вогняного Духа, і Атарінке просто пощастило — панна Лехте була з тих молодих Нолдор Minya Nosse, котрі обожнювали свого князя і його родину. Навіть її вибір злі язики приписували тому, що юна Лехте, не маючи змоги поклонятися зблизька самому Феанаро, обрала того з його семи синів, хто був найбільше на нього схожим.
Трохи не одночасно князь Нолофінве благословив на злюб свого другого сина, і панна Еленве перебралася до Тіріону. Нолофінве збудував для середнього сина чудовий дім в глибині маєтку, батькові допомагали його сини, і Фіндекано, зайнятий роботою, не мав часу задумуватися над майбутнім.
Умовленої години юнак щезав з дому і вирушав до озера Ілін. Там він завжди заставав свого побратима — самого, разом з Макалауре, або з близнятами Амбаруссами. Часом біля озера з’являвся і Фінарато, аби поспілкуватись з Золотим Голосом Тіріону. Макалауре піддражнював його несподіваною приязню таємничої Валіе Ніенни — подарунок Скорботної Феантуріе виявився перснем з діамантом — чудовою потіхою для того, хто програв. Інголемо носив його на лівиці, поруч з перстеником власної роботи зі сплетеними змійками. Приятелі вели дружні розмови, обмінювались дарунками, обговорювали одруження братів і майбутні заручини Фінарато. Його Амаріе виявилася вередливою панночкою і, незважаючи на палкість почуттів, ніяк не могла наважитись на цей важливий крок. Молодий Ельда вже зробив для неї срібного заручного персня, і очікував лише слушної миті. Перстень був в Телерійському звичаї — у вигляді лебедя, ще один, такий же, Фінарато мав носити сам.
Минув необхідний для того час, і Фіндекано з Майтімо отримали ще одну тему для розмов — вигляд, колір оченят, та вираз личок своїх нових родичів. Сина Куруфінве назвали Тельперінкваро, а доньку Туракано, котра народилася незабаром — Ітарільде. Поява дитини в родині Ельдар завжди є святом, тому Майтімо, звиклий вовтузитися з дітлашнею, нині не спускав небожа з рук, а Фіндекано з трепетом придивлявся до ніжної істотки на руках у Еленве.
Туракано та Еленве обожнювали одне одного. А от поміж Атарінке та Лехте миру не було. Пані Нерданель разом з Руссандолом надаремно намагалися привести до ладу цей загадковий злюб. Куруфінве-молодший як і раніше носився з братами верхи, не пропускав жодного полювання, приятелював з Арельде, чисто по братерському, звісно, але молодій жоні це було не до смаку, і взагалі поводився так, наче й не був одружений.
Та час минав, і молодь Трьох Домів почала зустрічатися все рідше і рідше. Шалена Трійця вже не їздила на полювання, юні Феанаріони нині були завжди вдома, поруч з батьком, оберігаючи скарбницю, в якій він заховав свого вінця з Сильмарилами. Одягав Феанаро свою коштовність лише на великі свята, змушуючи синів вартувати довкола збройно, нібито хтось міг зірвати вінець з його голови. Майтімо батько тримав біля себе, як тілоохоронця, і все частіше біля озера Ілін з’являвся хлопчик-паж на ім’я Тірон, котрий приносив для Фіндекано якийсь виріб з золота, а чи срібла, або невеличке малювання і записку з вибаченнями. Нолофінвіон, з зітханням, читав записку, написану твердим почерком приятеля, віддавав Тірону для Майтімо дар у відповідь і прикладав пальця до вуст. Хлопчина, врадуваний довірою княжичів, щезав поміж деревами, а Фіндекано сідав біля води і довго дивився в її глибини, розмірковуючи над життям та його дивними поворотами.
Малюнки Руссандола юнак зберігав в шухлядці столу. Це були види довкілля, намальовані водяними фарбами. Фіндекано пізнавав багато з них, вони з другом часто блукали там разом, але на папері ці види мали якийсь тривожний вигляд. Неначе хтось дивився на них прощальним поглядом, перед тим, як податися в далеку мандрівку.