Нолде поволі підвелася і підійшла до ложа. Присіла поруч. Фіндекано ще раз впевнився, що цілителька є з Пробуджених — сірозелені очі вродливиці були мудрі і холодні мов сніги далекого Ендоре.
— Як звешся, воїне?
— Фіндекано…, - юнак обережно втягнув в себе повітря. Болю не було, і він усміхнувся суворій жоні, - Нолофінвіон…
— Здається мені, - сказала жінка так само суворо, — що ви з Феанаріоном не за дівчину сперечалися, а за колір плаща… Ти їхав сюди за погибеллю з самого Тіріону, сину Нолофінве?
— Якби я насправді бажав поєдинку, — не втримався юнак, — ще невідомо, кого б з нас довелося рятувати.
Жінка звела брови з непередаваним виразом холодної зневаги, тоді підвелася, майнувши рукавами. Юнак встиг розгледіти візерунок — плетиво багряних ниток зображувало фігурки, схожі на жіночі, зі зведеними догори руками.
— Він, — спитав не втримавшись, — повернувся до Форменосу?
— Він, — ущипливо мовила жінка, — третю добу сидить на моєму порозі. Не їсть, не п’є, не зупиняє кров з тієї рани, яку, через відсутність розуму, заподіяв собі сам. Думаю, що аби в двобої пощастило тобі, то нині на порозі сидів би ти, Фіндекано Нолофінвіон… І хто вас назве мудрими, молоді Нолдор?
— Покличте його, — мовив юнак затривожено, — будь ласка…
Пані цілителька здвигнула плечима і пішла до дверей. Вийшла… За кілька хвилин у дверях з’явився Майтімо, схудлий, змучений. Руку в скривавленій пов’язці він тримав біля грудей.
— Ти живий, — вимовив він хрипко, — ти… живий.
— Не твоїми стараннями, — сказав Фіндекано ущипливіше, ніж хотів би, — може хоч зараз поясниш мені, Нельяфінве, чого ти накинувся на мене зі зброєю?
— Я…, - сказав Майтімо, — мені нічого пояснювати. Я радий, що ти вижив, Нолофінвіоне. Пані Лаурендіе сказала, що ти в безпеці. Я повертаюся до Форменосу. Твій кінь тут, біля хатини, а шлях вільний.
Він ще з хвилину постояв, не підводячи очей, а тоді повернувся і пішов до дверей. Забувся, що треба схилити голову, вдарився чолом об одвірок, та так і застиг.
— Майтімо, — вимовив Фіндекано, якому при вигляді цього гордовитого каяття перехотілося мучити приятеля, — Майтімо, стривай…
Пряма спина Руссандола ледь здригнулася, але він не обернувся.
— Майтімо, оtorno, — лагідно вимовив Фіндекано, — давай, милий брате, ти дозволиш цій гідній пані полікувати тобі руку, а потім ми будемо пити quenilas і розмовляти. Довго розмовляти, адже ми давно не бачились. Я нудьгував за тобою… Я дійсно привіз вітання від пані Нерданель тобі і твоїм братам… Трапилася якась помилка, авжеж? Ти ж не хотів мене вбивати…
— Хотів, — сказав Майтімо до дверей, — тоді — хотів… Зараз я дав би розірвати себе на шмаття за кожну краплину твоєї крові… Але тоді — хотів…
— Тим більше, — мовив Фіндекано, — я маю дізнатись… Адже все закінчилось….
— Закінчилось, — мовив Руссандол, — я розрубав мечем найдорожче, що у мене залишилося від дитячих літ. Наше оtornasse… Для чого слова — вони не допоможуть.
— Майтімо Руссандоле, — сказав Фіндекано різко, — ти говориш нерозумні речі! Я зовсім не збираюся наступати ногою тобі на душу — ти і так звівся нанівець від жалю і болю. Але ж мушу я знати, чому трохи не опинився в Мандосі. Я маю на це право, чи не так?
Феанаріон обернувся. Лице його було мокрим, наче юнак потрапив під дощ. Майтімо зробив такий рух, наче хотів затулити обличчя, але передумав, і здвигнув плечима.
— Однією ганьбою більше, — сказав тихо, — не дивись…
— Поклич цілительку, — сказав Фіндекано, — я не можу дивитись, як ти терпиш біль. Мені від цього не легше — тяжче. Бо ти мій оtorno, частка душі, а отже мені болять твої рани…
— Як і мені твої, - вимовив Майтімо, — краще б я кинувся на меч перед очима батька і всього Першого Дому…
— Забудьмо, — сказав Фіндекано лагідно, — я очікую твого одужання. І не тягни з цим, а то я таки помру — від цікавості.
Важка розмова виморила Нолофінвіона, і він задрімав знову. Крізь сон він чув голос Лаурендіе, яка за щось сварила Руссандола, тоді цілителька заспівала все тим же дивним голосом… Коли юнак розплющив очі, то побачив, що приятель міцно спить сидячи, схиливши рудоволосу голову на стіл. Цілителька кинула до кошика скривавлене полотно пов’язки і мовила: