Фіндекано слухав вуя, втираючи непрохані сльози. Йому шкода було вельможного родича, який був живим оберегом роду Фінвіонів. Чомусь юнак згадав цілительку, котра очікувала коханого з чертогів Судді, і щовечора стелила йому ложе… Довга розлука? Можливо й так… Занадто довга розлука. Бідолашна пані Індіс… Їй буде боляче подвійно — там, в Мандосі, Фінве зустріне Міріель…
Потім думки юнака перекинулися на загиблих вартових, і ще один біль торкнувся серця, але Фіндекано переконав себе в тому, що Тієлкормо не втаїв би від батька ще одну втрату. Швидше за все, Майтімо зостався за старшого в зруйнованій фортеці, відрядивши братів сповістити батька та Валар.
Ззаду тихо гомоніли Арафінвіони. Артаніс, голосом, ще тремтячим від горя та розчулення, переконувала братів, що вуй Феанаро повівся неподобно, відмовивши Яванні в допомозі.
— Я не можу його засуджувати, — відповів їй Фінарато.
— А що б зробив ти, бувши творцем Сильмарилів? — спитала виклично Артаніс
— Віддав би Камені Яванні, і помер би від розпуки, — спокійно відповів старший брат, — однак нині ці розмови ні до чого, люба сестро. Сильмарилів нема, ними милується Вала Мелькор…
— Назвисько Морінготто йому підходить більше, — мовила дівчина люто.
- І через них, — закінчив Фінарато, — загинув наш вельможний родич, якого обожнювали всі Три Доми. Треба забути про наші незгоди задля його пам’яті…
Відлік часу ніби спинився — і це відчуття було одним з найжахливіших. Ельдар так звикли відлічувати час за колами світла Двох Дерев, що нині просто таки губилися у часі та просторі. Хоча всі вони прекрасно бачили в темряві, в Тіріоні то тут, то там спалахували смолоскипи, що ними намагалися розігнати пітьму. Рід Фінве зібрався швидко, до притихлої садиби Великого Князя зійшлися всі родичі загиблого, а останньою прийшла Нерданель. Вона сказала, що її батько Магтан та інші Пробуджені вже виїхали, тож можна рушати і їм.
Вирушили князі з родинами в оточенні озброєних Ельдар Другого та Третього Домів. Фіндекано вважав, однак, що Мелькор не став би довго вештатись по Аману з такою союзницею за спиною. Байки про Унголіанту, Павучиху З Порожнечі, втілення Безодень Всесвіту, юні Ельдар чули змалечку, як страшну казку. Завжди голодна, тварь трохи не знищила самого Ороме, то що б їй завадило напасти й на свого союзника, адже він теж був силою, та ще й якою… Хіба що не світлою, що є то є.
— Там на півдні, в Аватарі, - бурмотів юнак, похитуючись в сідлі, - тіні найчорніші в світі… Під покровом таємниці там живе Унголіанта… І ніхто не знає, звідки виповзло поріддя пітьми… Світловбивця… Тварь з безодні…
Нині казка стала страшною правдою і вбила родича Фінве та інших Нолдор. А вони намагаються налякати її луками та мечами…
— Однак, — мовив Фіндекано сам до себе, — битва, навіть безнадійна, може прославити…
В тому, що зустріч з Мелькором та Унголіантою стане смертельною для них усіх, юнак не сумнівався. Сподівався він лише на те, що спільники втекли за море і там перегризлися за здобич.
В Форменосі приїжджих зустрів Майтімо. Голова у Руссандола була обв’язана скривавленим полотном: юнак додумався пальнути по Мелькору з велетенського самострілу — чергового винаходу Феанаро, укріпленого на надбрамній вежі. Чорний Вала висадив обидві брами фортеці трохи не порухом руки, стріли Майтімо, кожна з яких була розміром зі спис, не завдали йому ніякої шкоди, а сам молодий Нолдо, коли руйнувалася вежа, дивом не розбився, і не був завалений камінням. Обминула його і жадібність Унголіанти, а від двох молодих воїнів, разом з якими Руссандол натягував тятиву своєї зброї, залишилися тільки порожні оболонки-hrоа.
— Я, напевне, щасливчик, — смутно посміхався він, обіймаючи Фіндекано, — а ось бідолашний родич Фінве…
— Як твій батько? — спитав Нолофінвіон.
— Зле, — зітхнув Майтімо, і на очах його заблищали сльози, — весь час кляне то Морінготто, то себе, то… то твого батька за оту скаргу, яка привела його на заслання. Хоча, якщо Мелькор вирішив вбити Дерева, і захопити камені, то він добрався би до них і в Тіріоні… От тільки Князь Фінве тоді б вцілів, це певне…
— Але міг би загинути хтось іще, — мовив Фіндекано сумно, — все це так боляче, не дай Боги.