— Вони почали стріляти! — прошипів Руссандол, — вони почали… Макалауре… Його вбито…
— Ні, твій брат живий! Заспокойся…
Дійсно, співець розплющив очі і намагався спинити кров, що заливала йому очі. До Майтімо підскочили троє молодших братів. Атарінке тримав в руці закривавленого меча, Тієлкормо та Карністіро були забризкані кров’ю, своєю та чужою, з голови до ніг. Брати прийняли пораненого на руки і потягли до безпечного місця.
— Тіra, Нолдор!
Зверху, з міста бігла юрма озброєних Телері. Зброя у них була поганенька — ножі та короткі мечі, зрідка траплявся спис.
— Нолдор, на битву! — гукнув Майтімо на тих своїх дружинників, котрі занишкли попід будівлями, де ховалися від стріл, — Помстимо загиблих!
Стріляти вже було пізно, і Фіндекано вихопив меча.
— Друга лава — кораблі на приціл! Стріляти за необхідністю! Перша лава — за мною!
Нолофінвіон бився виважено, ніби на поєдинку, намагаючись не вбивати, а зранити так, щоб вивести з ладу. Він і досі не втямив, що сталося з лагідними Телері, і з чого почалася сутичка.
Проти нього став високий Телеро з мечем. Сріблясте волосся виблискувало у багряному світлі палаючих будівель порту.
— Тіндоме! — крикнув Фіндекано, пізнавши, — Тіндоме, стривай! Що сталося?
— Злодії! — кричав Телеро під дзвін зброї, - злодії! Вбивці!
— Тіндоме, та що тут…
— Ваші вбили Беріона! Він був моїм оtorno! Ближчим за брата!
Беріон… Змагання стрільців… Один з кращих лучників… Беріон…
— Тіндоме, почекай!
— Злодії! Ви хотіли захопити кораблі силою! Ви створили наших морських лебедів? Ваші жони та діви ткали полотно для вітрил? Ви пішли проти волі Валар, але ми не бажаємо вам помагати! Ваш Феанаро — злодій, і ви всі — злодії!
Фіндекано відбивав удари ошаленілого від горя мореплавця, вже втямивши, нарешті, страшну правду. Князь Феанаро, не зумівши умовити Ольве Альквалондського переправити рушення Нолдор через море, повернувся до табору за дружинниками, і звелів брати кораблі на меч. Він сподівався, певне, що Телері, яких він вважав слабодухами, не будуть опиратися. Але мореплавці боягузами не були. І князь Ольве, опісля розмови з Феанаро, напевне наказав охороняти порт і кораблі… Ось чому Майтімо кричав, що Телері почали стріляти… Ще б пак, адже він їх заатакував…
— Тіндоме, — умовляв юнак супротивника, — я не хочу тебе вбивати! Зупинись… Вже нічого не змінити. Нас більше… Зупинись!
— Зате я хочу тебе вбити! — кричав Тіндоме, — мого оtorno вбив твій рудий побратим! Я уб’ю тебе, Нолдо, і йому буде так само боляче, як і мені!
Фіндекано вибив меча йому з рук і добряче штурхонув, одночасно роздивляючись навсібіч. Бій майже завершився — Телері не змогли встояти перед краще озброєними Нолдор, які, збираючись в Ендоре мали добрі мечі, а багато хто — й кольчуги. Причал було завалено мертвими, і більшість вбитих були підданцями Ольве Альквалондського. Лучники з загону Фіндекано зайняли становиська за гарнесенькими будиночками портових служб і все ще перестрілювались з тими, хто був на кораблях.
Тіндоме лежав на білих каменях причалу і плакав злими ненавидячими слізьми. Фіндекано присів біля нього, і Телеро видушив ненависно:
— Чого дивишся? Добий!
— Я не хочу твоєї смерти, — мовив Астальдо з болем, — не хочу…
— Зате я не хочу жити, — мовив Тіндоме від серця, — за що?… Той рудий cano, ми ще билися разом під керівництвом Тулкаса… на змаганнях… А нині він убив Беріона, убив ударом меча… Краще б він убив мене замість мого брата. Будьте ви всі прокляті, Нолдор, разом зі своїм вождем!
— Зупиніться! — почувся зверху голос Феанаро, — зупиніть битву!
Фіндекано підвів голову. Князь Нолдор стояв на мармурових сходах і тримав меча біля грудей Ольве Альквалондського.
— Зупиніться, — вимовив і Ольве, — зупиніться. Скінчено.
— Звели тим, на кораблях, кинути зброю, — сказав Феанаро, — і ми збережемо життя і тобі, і твоїм лучникам.
Ольве опустив голову, тоді підвів її і крикнув голосно:
— На кораблях! Не стріляти! Наказую — здатися…
— Нолдор, займайте кораблі, - мовив Феанаро, — виводьте з гавані.
Коли з кораблів зійшли Телері-лучники, виносячи поранених і вбитих, Майтімо гукнув до своїх воїнів, і вони рушили виконувати наказ. Ще якийсь гамір розітнув погребову тишу, яка замінила брязкіт мечів. На причал вибігли Нолдор під проводом Фінарато Арафінвіона. Поруч з братом поспішала Артаніс зі мечем у руках.
— Що тут? — спитав Фінарато, розгублено роздивляючись довкола, — що сталося?