Кораблі тепер йшли понад самим берегом, і перепочинки були спільними у всього рушення. От під час такого перепочинку і сталося те, про що опісля Нолдор згадували постійно — то з болем, то з каяттям, а то — зі злою насмішкою.
На високій кручі, що стриміла над цим непривітним берегом, раптом виникла в спалаху світла постать, вбрана в чорне, і голос, глибокий, мов дзвін, відгукнувся в головах всього рушення:
— Слухайте, Нолдор! Уважно слухайте!
В обозі заплакали діти, а дорослі заціпеніли, наче скуті кригою. Фіндекано якраз доїдав свою просту вечерю — кашу, зварену на вогнищі, і трохи не впустив казанок.
— Суддя! — мовив у нього за спиною напружений голос Туракано, — брате, це сам Суддя…
— Нерозумні діти, — знову розлігся голос Намо, — незлічені сльози судилося пролити вам, і не почують Боги вашого голосіння та нарікань. Хоч куди б не вирушив рід Феанаро, йому не втекти від Божого гніву! І не уникнути покарання й тим, хто йде за ним. Бо Обітниця веде нині Вогняного Духа, і вестиме й надалі, та все ж не сповнить надій ні його, ні його роду, а буде натомість щоразу вихоплювати з рук жадані скарби. Кожна добра справа їхня обертатиметься лихом, і причиною тому стане ворожнеча між родами і страх перед зрадою. Бути їм вигнанцями довіку, і блукати по світу, мов листю, яке носить вітер!
Фіндекано поволі встав. Вирок належало слухати стоячи. Він був Нолдо, гордий Нолдо, і не бажав плазувати навіть перед Суддею Намо. Стояли вже всі, стояли в суворій мовчанці. Нолофінве склав на грудях руки, і сину навіть здалося, що батько погордливо усміхається.
— Ви пролили братню кров, — продовжував Суддя, — пролили на землю Аману Благословенного. І за цю кров заплатите кров’ю, нерозумні Нолдор, бо жити будете весь час у тіні Смерті! О так, ви є іlfirin, однак згубити вас можна — і ви загинете від зброї, тортур і горя. Говорю князям вашим — небагатьом з вас судився рятунок, а роду Феанаро рятунку не буде! Ваші безпритульні fea прилинуть до Мандосу, і там тужитимуть за тілами, та не сподівайтеся жалю і милосердного вироку. А ті, кому судилося вижити, обтяжені мукою та літами, змарніють і постануть сумовитими тінями перед тими народами, що прийдуть пізніше. Таким є присуд Богів, і таким він залишиться, хіба що я, Суддя, побачу можливість знову правити суд.
Зникла в спалаху чорна тінь, та тиша ще довго панувала над табором. Зрештою, Нолофінве послав зброєносця до Minya Nosse і запросив Феанаро зо старшим сином на нараду.
Шестеро Ельдар розташувалися довкола одного з вогнищ. Арафінве не підводив голови, та в тих швидких поглядах, які він час від часу кидав на Феанаро, палала справжня лють. Нолофінве як завжди був камінно спокійним, а Феанаро, як на диво, навіть веселим.
— Ми дотримаємо Обітниці, - сказав він з усміхом, — я маю на увазі рід свій. А погрози… Це тільки погрози. Перший Дім не зверне зі свого шляху, і я передрікаю, що пісні про наші діяння не змовкнуть до останніх днів Арди.
— Одна з пісень буде про твій вчинок в Альквалонде! — раптом різко мовив Арафінве, — досить красивих слів, старший брате! Я, Арафінве Фінвіон, повертаю назад і кличу за собою всіх бажаючих! Я стану перед Колом Судьби і попрохаю, щоб покарання обминуло позосталих Нолдор і впало на одного мене. Нолофінве, ти зі мною?
Середній брат довго мовчав, тоді вимовив стиха:
— Я обіцяв підтримувати сина Міріель і йти за ним — і я дотримаю слова, нехай я і не закликав в свідки Світло і Тьму. Однак, я не буду затримувати тих Нолдор Аttea Nosse, які захочуть повернутися назад. Я сподіваюся, Арафінве, що ти схилиш Валар до милосердя і прощення. До того ж, Третій Дім не заплямував рук кров’ю Телері, і його не стосується вирок Судді, якщо, звичайно, ви повернете назад просто з цього місця.
— Злякався, найменшенький? — спитав Феанаро все з тою ж злою насмішкою, — добре… Йди! Повзи на колінах до господарів, вони пробачать тебе, пожаліють… Дивись, ще й призначать Великим Князем Нолдор… Тієї жменьки Нолдор, котра нидіє зараз на пагорбі Туни.
— Я йду назад, бо можу не втриматись і вбити тебе, Феанаро, — відповів Арафінве люто і різко підвівся, — я не знаю, як я дивитимуся в очі Ольве, і чи залишиться його донька в садибі Нолдо, але я зроблю все, щоб виправити злодіяння, вчинене тобою.
Троє старших княжичів тим часом обговорювали появу Судді. Майтімо запевняв, що Намо весь час дивився просто на нього, особливо, коли з таким смаком оповідав про біди, які очікують Нолдор.