Протока все вужчала і вужчала, коли розходився туман, то берег Ендоре можна було побачити неозброєним оком. Феанаро, котрий мав з собою труби, що посилювали зір, а також мапи побережжя, складені колись Телері, і подаровані Великому Митцю в часи їхньої дружби, визначив, що Гелькараске, замерзлий пролив, де колись скипіло і застигло знову море під час Війни Стихій, вже зовсім близько, а отже переправлятися потрібно тут, інакше кораблі не пройдуть поміж крижинами, або і взагалі вмерзнуть в лід. Справившись з мапою, Феанаро визначив, що навпроти рушення мріє затока Дренгіст, яку обрамляє місцевість названа колись Лосгаром.
Брати підрахували кількість кораблів, і визначили, що одразу все рушення переправити неможливо. Вирішили переправлятися по черзі — Перший Дім спочатку, за ним інші.
Однак, дійсно, неначе лиха сила почала псувати всі починання Нолдор. Ельдар Другого Дому, які вже відверто звали себе підданими Нолофінве, забажали переправитися першими, остерігаючись підступу як з боку Валар, так і з боку Феанаро. Їх підтримали Ельдар Третього Дому, і спалахнула колотнеча, під час якої вже зблиснули й мечі.
Хвала Богам, ніхто з заколотників не позбувся hrоа, але Нолофінве попрохав брата переправлятися якнайшвидше, частину Ельдар зоставити в Лосгарі будувати табір, а кораблі відіслати назад за рештою рушення. У Феанаро зблиснули очі, він усміхнувся, кивнув — і погодився.
Як на те — повіяв попутний вітер, і, якось прокинувшись, Ельдар Другого та Третього Домів побачили на місці табору Мinya Nosse лише акуратно засипані піском кола від вогнищ. Феанаро знявся з місця нікого не попередивши, а втім, Нолофінве це й не здивувало — він добре знав брата і вже давно звик до його швидких рішень.
Фіндекано, прокинувшись, знайшов поруч з собою витворну застібку для плаща у вигляді квітучої гілки, де пелюстками квітам служили аметисти, а серцевиною — рожеві перлини і зрозумів, що оtorno прибігав проститись, але не став його будити. Юнак розумів Майтімо — там, в Лосгарі, вони могли висадитись під зливу з ворожих стріл. Фіндекано причепив застібку до свого плаща, погладив квіти, що ніби зберігали тепло долонь свого творця, і пішов робити вже звичний вранішній обхід свого загону.
Туман розвіявся, і білі кораблі було чудово видно на темній воді, під сяючими зорями. Видовище це було настільки гарним, наскільки й сумним, адже всі одразу згадали, якою ціною заплачено за переправу. Час від часу хтось відривався від поточних справ, підходив до берега, і стояв там в глибокій зажурі, спостерігаючи, як вітер надимає вітрила прекрасних творінь Телері.
Переправа пройшла в спокої, і багато хто зітхнув з полегшенням. По табору полетіли чутки, що мовляв, морські Божества пропустили найбільше винних, а отже не зачеплять і позосталих.
Вже видно було, як Ельдар в багряному розвантажують кораблі при відблисках вогнищ. Фіндекано, напруживши нічний зір, роздивився навіть Майтімо, який керував висадкою. Юнак посміхнувся і подався до великого намету-комори, де мусив разом з Фінарато підрахувати запаси їжі.
Інголемо все робив акуратно й методично, як і сам Фіндекано. Щоб не витрачати дорогоцінний нині папір та атрамент, намісник князя Nelya Nosse робив підрахунки вуглинкою на дощечці. Справи йшли непогано — до дорожніх хлібців рушення ще й не доторкалося, споживаючи запаси зерна та сушені фрукти. Коней теж годували зерном, але при необхідності чотириногі приятелі Ельдар могли теж протривати якийсь час на отих хлібцях, котрі підтримували силу hrоа. Невідомо, що очікувало рушення на тому березі, але напевне не можливість одразу ж поповнити запаси їжі.
Обидва приятелі знали, що їм важко буде ступити на кораблі Телері. Вони не говорили про це, щоб не тривожити душу надаремне. Фіндекано було найважче — з його вини палуби кораблів — лебедів залилися кров’ю. Юнак не виправдовував себе, він тільки бажав від серця швидше дібратися до якоїсь лихої сили і видобути меч.