Скінчивши підрахунки, обидва молоді Нолдор ледь усміхнулись одне одному і вийшли з намету. Довкола панувала звична шамотанина — хтось стиха грав на улюбленому інструменті, який взяв з собою в мандри, хтось відкрив скринечку з ювелірним приладдям… Дві похідні кузні обступили бажаючі направити свою зброю. А ось і пані Лаурендіе — оповідає молодим Ельдар про чудовиськ, яких можна зустріти на тому боці.
— Ngauro треба бити лише стрілою в око. Інакше його не здолати. Гірше, коли під виглядом ngauro ховається Мая… Цього не зупинити і стрілою. Лихі Маяр вміють наводити чари, але боятися цього не треба — потрібно лише створити своїй душі панцир з аvanire… Та якщо відкриєшся перед таким — тоді все, пропав. Найнебезпечнішим ворогом є балроги, витвір Морока, втілені духи підземного вогню… Опісля того, як Квенді зустріли Ороме, і зрозуміли, що в цьому світі є Валар, тварей цих стали звати Валараукар — Богоподібні Чудовиська. Однак, діти мої, не забувайте, що все в Ендоре має hrоа. А що має тіло — те можна знищити, тобто розвоплотити, і воно довгий час вже не зможе робити шкоду. Балроги велетенські на зріст, тому бити їх потрібно списом в низ живота, якщо вдасться підійти для ближнього бою. Зазвичай кілька Квенді відволікали на себе потвору, і гинули, а решта наносила тварі тяжкі рани, і балрог втікав з поля битви. Вони є напіврозумними, як-от деякі тварини Валінору, і в цьому наш порятунок, бо, якби цим чудовиськам до їхньої сили ще й розуму… Однак, повеліває ними Мая, котрий прийняв образ балрога. Звуть його Готмог — здолати його не вдалося свого часу навіть коштом сотні життів.
Ельдар захоплено слухали красуню-цілительку, а поруч сидів її мовчазний чоловік, направляв свого списа і ледь посміхався.
— Розкажіть про Дике Полювання, — попросив хтось.
— О, хто його зустрів — не пережив погоні, - протягло мовила жінка, — єдиний вихід — вчасно залізти на дерево, і стріляти, доки не скінчаться стріли. Тоді, принаймні, твоя загибель буде відомщеною. А на відкритому місці — це смерть. Вони з’являються несподівано — красень-Мая на вороному коні і його гончаки-ngauro. Рятунку нема, Хазяїн Вовкулаків або заганяв Квендо на смерть для розваги і на харч своїм тварям, або забирав знесиленого до Ангамандо, або до Утумно, а звідти змогли врятуватись лише одиниці.
— А… А для чого? — почувся тремтячий голос якогось підлітка, — тобто — навіщо?
— Хто знає, - відповіла жінка, — для чого лиха сила робить те, або інше. Я думаю, що Саурону просто подобається споглядати страждання. Принаймні, так оповідав мені meldo, але не питайте його, він не хоче про це говорити.
- Єдина можливість відріжнити зло від страшної помилки, — стиха озвався Таурохтар, — це заглянути собі в серце і перевірити, чи не почало тобі подобатися спричиняти біль. За давніх часів Квенді жили інакше, і не мені судити Ельдар Валінору, але князь Феанаро, незважаючи на весь його розум і силу, здається ледве втримується на цій межі…
На березі, де зазвичай скупчувалися Ельдар, котрі спостерігали за висадкою Першого Дому, раптом знявся гамір.
— Тіrа, Ельдар!
— Дивіться — вогонь!
— Там щось горить!
— Це корабель! Кораблі горять!
Фіндекано кинувся до берега. На тому боці дійсно палахкотіла заграва. Кілька кораблів палало, біля інших метушилися воїни Мinya Nossе, чомусь зі смолоскипами замість цебер з водою.
— На них напали!
— Urqui, напевне!
— А може отой Валарауко, про якого оповідала цілителька!
— Ви бачите ворога?
— Ні, начебто ні!
— Онде сам Феанаро, я бачу, як блищить його вінець!
— Він стоїть на узвишші, як необережно!
— Дивіться, Ельдар, та що ж це!
Фіндекано теж побачив те, що вже розгледіли зіркі очі багатьох Ельдар. Ворога дійсно не було видно, натомість Нолдор в багряному підпалили смолоскипами ще один корабель і подалися до сусіднього.
— Вони палять кораблі, а Феанаро за цим спостерігає…
— Вони роблять це з його наказу!
— Родичі зрадили нас, Нолдор, вони не повернуться за нами!
— Дивіться, онде білявий Феанаріон, як його…
— Туркафінве… І теж зі смолоскипом…
— Феанаро… Проклятий разом з родом…
— А нам що робити нині?
— Де Нолофінве, де наш князь?
Астальдо побачив батька, який йшов своїм летючим кроком з глибини табору. Перед ним розступились. Нолофінве примружився, роздивляючись, потім заплющив очі і судомно зітхнув.