— Отже, розпочнемо, — мовив Нолофінве, — що сталося — відомо всім. У нас, діти мої, є лише два виходи на вибір. Перший — повернутися з ганьбою. Якщо Арафінве та його Ельдар напевне матимуть прощення, то з нами складніше, серед нас Фіндекано та його лучники…
Фіндекано заплющив очі. Кров на білих плитах порту… Кров на білих бортах кораблів… Мертві Телері в ріжнобарвних одежах… Мертві Нолдор в багряному… І Майтімо зводиться з поміж мертвих. «Ти привів лучників, Фіндекано! Задля оtornasse — стріляй!»
— Я не думаю, — говорив тим часом Нолофінве, — що Вишні Валар уготують для винних покарання з позбавленням hrоа. Однак, жити в Тіріоні опісля всього, що сталося, буде для більшости достатнім покаранням. Щодо мене, діти мої, то я скажу по правді — я пішов з дому без бажання, пішов за вами, щоб оберігати вас… і ще тому пішов, що дав обітницю Феанаро йти за ним слідом, ще не знаючи, куди він нас поведе. Але тепер я хочу йти вперед. Я хочу подивитися в очі Феанаро і спитати: «Де ти зоставив брата свого?»
— Треба йти, — зло сказала Артаніс, — я не повернуся, навіть якщо все рушення поверне назад.
— Але як іти? — лагідно спитав Фінарато, — шлях зостався один: через Гелькараске, по кризі…
— Я піду, — вимовив Фіндекано, — по кризі… Мені теж буде потрібно декого запитати…
— Вертатися не можна, — понуро сказав Туракано, — ми станемо посміховиськом всього Аману, і ще через сотні зоряних кіл на нас говоритимуть — «це ті самі Нолдор, котрі хотіли здолати Чорного Валу, а самі злякалися проливу під кригою.»
— На нас говоритимуть — це ті самі вбивці, - прошепотів Фіндекано, — і будуть праві.
— Від того, що ми будемо побиватись, нікому не стане краще! — вигукнув Айканаро, — я йтиму вперед!
— Я пропоную, — сказав Фінарато, — на час походу віддати всю владу в одні руки. Князь Нолофінве, як найстарший, буде керувати рушенням. Хоч і говорять, що добра порада — справі не завада, але, мені здається, що князь Феанаро зовсім не хотів слухати нічиїх порад, тому й спалив кораблі за собою. Він звався вождем — у нас теж має бути вождь. Вождь, чиї накази є незаперечними.
— Хто ще підтримує сина Арафінве? — спитав Нолофінве стиха.
— Всі, - першим мовив Туракано, — звісно всі. Якщо Фінарато говорить від імені Nelya Nosse…
— Від всього Третього Дому, — уточнив Інголемо, — і ми, і спокревені, слухатимемося князя Нолофінве, як батька.
— Гаразд, — сказав князь Аttea Nosse, — тоді кличте сурмачів, нехай грають збір.
Зібралися всі, і швидко. Над рушенням висіла тяжка затривоженість, мов чорний дим над протилежним берегом. Кораблі вже догоряли, їхні почорнілі остови з гучним тріском, далеко чутним по тихій воді, розсипалися, вистрілюючи снопами іскор. Багряні накидки все ще майоріли між деревами, але видно було, що Феанаро відводить своє військо з обозом геть від побережжя, вглиб лісу.
— Нолдор, — сказав князь Нолофінве тим особливим голосом, що віддавався у розумі Ельдар, і давав можливість чути його тим, хто стояв віддалік, — ваші князі вирішили — ми рушаємо вперед.
Фіндекано, котрий стояв поруч з батьком, побачив, що більшість дійсно рада такому рішенню. Ельдар мали час подумати і прийшли до того самого рішення, що і їхні cano — йти вперед більш небезпечно, зате менше сорому.
— Ми йдемо, — говорив князь рівно, — обхідним шляхом через пролив Гелькараске. Його скуто кригою, тож пройти там можливо, принаймні про це говорили ті нечисленні мореплавці, які наважувались обстежувати Північ. Під час походу волею княжої ради я очолюю рушення, і рішення приймаю одноосібно. Наказую передивитись вантаж, зоставити все зайве, навіть дороге серцю. З їжі брати лише дорожній хліб, сушені фрукти і трохи зерна для коней. Забороняю залишати зброю, плащі та шатра — в проливі панує холод, а за проливом панує ворог. Те саме стосується й начиння похідних кузень. Що можна — вантажте на коней, верхи не поїде ніхто, на кризі це небезпечно. Фіндекано, твій загін іде зараз вирізати з хмизу жердини, якими передові будуть промацувати шлях. Я сказав!