Ця нечисть зве його материним ім’ям… Ненько Нерданель, добре, що ти не чуєш… Добре, що не бачиш нині свого первістка…
— Стільки заліза на одному слабосилому Нолдо, — продовжує вболівати Мелькор, — Що ж він такого зробив, Сауроне? Я не можу цього бачити, адже це син мого давнього приятеля… Давнього друга, врешті решт, хоча поміж нами і були певні незгоди. Зніміть з юнака всі ці прикраси, і приведіть його до ладу, щоб ми могли поспілкуватися.
Красень з труп’ячим лицем дає знак своїм тварям. Усмішечка на його обличчі не віщує нічого доброго для в’язня.
«Прикраси» знято, розкутого бранця відведено до розкішної кімнати де парує басейн з гарячою водою. У воді добре, можна задрімати, але довго ніжитися йому не дають — якісь жони з такими ж мертвотними лицями, як і у Хазяїна Вовкулаків, з жартами та насмішечками витягують його з води, змащують рани якимись мастями, одягають в довгу шерстяну туніку, саджають за заставлений їжею столик, і змушують відкусити від якогось плоду, схожого на яблуко. Він так звик до постійного голоду, що шлунок відмовляється приймати страву, однак треба поїсти, хоч трохи. Сили будуть потрібні — нічим добрим оте спілкування з «батьковим другом» не закінчиться.
Знову зала, трон, і володар на ньому. Володар в короні — першого разу він чи-то не побачив цей вінець, коли його несподівано витягли з темряви на світло, а чи не повірив власним очам.
Сильмарили… Батькові Камені, справа життя, частка душі Феанаро прикрашають корону Морінготто… Добре, що татко загинув, і не бачить цього…
Камені, бранці Чорного Вали. Вони миготять розпачливо і болісно… «Звільни нас… Ти ж дав Обітницю…»
«Я сам у полоні, милі витвори батькових рук… Я нічого не можу. Тільки мовчати і сподіватися, що за цю мовчанку мене уб’ють…»
— Присаджуйся, Майтімо…
«Навіть кріселко поставили для гостя… Навряд чи погибель твоя буде легкою, Майтімо Руссандоле…»
— У тебе був час обдумати мою пропозицію… Я не хочу від тебе багато, бідолашне дитя, всього лишень такої дружби, якою обдарував мене твій батько. О, так, останнім часом ми не ладнали, але не з моєї вини, повір мені… Загибель князя Фінве… Це трагічне непорозуміння — він став на моїй дорозі зі смолоскипом, бо не мав іншої зброї, спалахнула пожежа… Загибель Феанаро? Я покарав Готмога, він, і його підлеглі поспішили… Але ж це лише Валараукар, як тут ще говорять — балроги… Втілений вогонь, в який я вклав частку розуму. Невелику частку, згоден, але ж мушу я мати якихось помічників. Маяр при мені небагато — Саурон, Тгурінгветіль, той же Готмог, загалом менше десятка. Я звелів Готмогу захопити Феанаро, а не вбивати. Однак бідолаха зовсім озвірів, коли Феанаро розвоплотив його помічника Орлога. Це взагалі-то нечувано — Ельда здолав балрога… Шкода, що Судді Намо дісталася така відважна душа.
«Дай вже спокій моєму батькові… Що б не було між вами — я не служитиму тобі»
— Ти схожий на Феанаро, Майтімо, а в чомусь навіть і кращий — не такий запальний, хоча такий же гордий. Я вже виклав тобі свою пропозицію ще першого дня, пам’ятаєш? Якби ти мав трохи розуму, то не довів би себе до такого оплаканого стану. Але я здогадався, чому ти грубіянив, нещасне дитя… Загибель твоїх воїнів… Там були твої друзі, бідний хлопчику… Але ж я просив, щоб ти прийшов сам…
«Прийшов сам просто в засідку… А може і дійсно краще було б… Принаймні, мої Ельдар нині були б з Макалауре, а не в Мандосі».
— Рятувати тебе не прийде ніхто… Брати твої — у них немає серця. Вони давно зреклися тебе.
«Ти б хотів, щоб моїх малих катували у мене перед очима. Тоді б я був зговірливішим, авжеж…»
— У тебе ще був побратим… Як ви називаєте таких — оtorno…
«Ні, неможливо… Фіндекано зостався в Арамані. Вони всі повернулися, напевне, перемігши сором… Фіндекано нині в Тіріоні, і, певне, відвертається, проходячи повз спорожнілу садибу з восьмикутною зорею на брамі…»
— Вони перейшли Гелькараске, оті ваші Нолдор, і нині йдуть на південь, на свою погибель. Вони не навчені військовій справі як твій рід. Я відрядив загін орків за твоїм оtorno. Ти ж хотів би його побачити, чи не так?
«Цю істоту звуть Князем Лжі… Пам’ятай про це, Рудий… Не вір жодному слову.»
— Я міг би послати за ним когось з Маяр, — слизький голос наче обвивається змією, — але ці жалюгідні комашки ще подумають, що мають якесь значення в цьому світі. Вистачить і орків, тож готуйся до зустрічі.