— Фактично Аристотель виводить ген «рабськості», який закладено у природі людини. «Одні призначені для панування, інші — для покори». Він називає це законом природи, який присутній в усіх живих істотах. Аристотель виводить це зі співіснування душі й тіла, де душа кориться...
Денис підняв руку, і розмова потекла далі. Ранкова втома відходила.
Ми говорили про благо, яке може мати раб від господаря. Аристотель пояснював це на прикладі домашньої худоби. Ми — на історії поліцаїв і пристосуванців до режиму. Раб — жива частина пана, «хоч і відокремлена, але частина його тіла». Жінки намагалися підняти питання про панування чоловіка над жінкою. Чоловіки тільки усміхалися.
Денис підняв руку.
Час вичерпано.
Ми просто отара, що стоїть у вольєрі. Домашня худоба, яка годує невидимого господаря. Худоба, яка ніколи не дізнається про існування вольєру.
Бо ніколи не пізнає іншого життя.
Далі був знову «Левіафан» Гоббса. Ми знову говорили про суспільне благо і конструювання заради інтересів усієї спільноти держави, цього величного Левіафана і «смертного Бога», як називає його Гоббс. Один із нав’язливих мотивів, що виникав ледь не на кожному обговоренні — порівняння спільноти людей із мурашником або вуликом. Чому, мовляв, ми не можемо побудувати таку органічну систему щастя, де кожен би займався своїм ділом на користь Матки? Гоббс чітко, у п’яти пунктах відповідає, чому ми НЕ можемо цього.
Але чого він так і не пояснює — це те, що ми і так трудимося на благо маток і, принаймні, групи семінаристів «Астра» в деякі моменти стають окремим організмом.
Якоїсь миті я зауважив, що ми всі сидимо однаково — закинувши праву ногу на ліву. Кожен мав свою функцію. Корився волі інших.
Вміння домовитися, піти на компроміс заради спільного блага — ще один ключовий мотив Семінару. Свого роду візуалізація ідеї суспільної угоди Жан-Жака Руссо. Початок його трактату — ще одна підказка, яка вкотре прагне вкласти істину у глухі вуха: «Людина народжується вільною, проте скрізь вона в кайданах, а той, хто вважає себе володарем інших, є навіть більшим рабом, аніж вони». Можливо, для менеджерів найвищих ланок і депутатів компроміси й домовленості не були проблемою, та свій максималізм і амбіції мені довелося заховати куди подалі. Кількість компромісів, прийнятих упродовж того безконечного тижня, перекривала всі інші рішення, що приймалися до і після цього.
Руссо говорить про свідоме рішення, що його приймає індивід, відмовляючись від своєї «природної свободи», здобуваючи «громадянську свободу».
Але від народження в нас усе одно немає жодного вибору.
Нам не залишають жодної рабської альтернативи.
Всі обідали одним великим колом. Піклувалися про жінок, допомагали старшим, передавали сіль, салати, спеції. Семінар моделював ситуацію ідеального суспільства, людей, об’єднаних розумінням спільного блага. Суспільства, в якому всі рівні, і навіть Петро і Павло не претендують на особливу увагу. Зголоднілі семінаристи, які відреклися від сніданку, з вдячністю ділили обід, підтримуючи одне одного, випромінюючи щастя.
Модератори були з нами, тож я підливав Ірі сік і всіляко намагався її нагодувати. Іра посміхалася й дякувала. Про вчорашній вечір ми не говорили. Про каплицю терновців вона не розпитувала.
Ніна присіла першою на багряний килим з усюдисущою літерою «а». Поступово всі слідували за її прикладом, вибудовуючи затишне сімейне коло, схоже на сузір’я.
Каменем спотикання того дня була «Конституція» Пилипа Орлика.
— Гадаю, всі про неї чули, але оце нарешті була нагода прочитати її, першу конституцію у світі. Знаєте, це так по-українськи, — почала обговорення Ніна, — зробити якусь халтуру, а тоді патякати: ми винайшли перші ліки від раку, Україна — житниця Європи, наші чорноземи найчорноземистіші, — Ніна ледь вимовила це слово, — а самі засіюють усе рапсом і кукурудзою.
Ніна секунду вагалась і продовжила:
— Просто мені болить. Розумієте? Я до дідуся, коли їду в село, бачу, що вони роблять з полями. У мене просто слів немає. Дідусь каже, такого ніколи не було. Вони просто знищують ґрунти. А тоді ще і врожай не збирають взагалі. Все собі гниє там... Мені просто болить, — шепоче Ніна.
Зависає пауза. Хтось з-під лоба дивиться на депутата. Той вдягає маску публічного діяча, готового відбити будь-які провокації та звинуватити в усьому попередників.