Денис та Іра підняли руки. Вони закінчили обговорення. Поки зовсім не втратили своєї влади над нами.
На вечірній репетиції ми майже не сварилися, одначе рухалися надто повільно. Товща тексту і сенсів не давала можливості просуватися швидко. Хор виходив атональним незгірш якоїсь авангардної постанови. Заспокоювало, щоправда, те, що в античних виставах хор завше був голосом народу. І атональність, нестрункість голосів тільки підкреслювала відносність поняття «більшості».
Ми розбирали ролі, проникали в мотивацію кожного персонажу. Якось там відкривалося друге, третє дихання. Енергетики нам не були потрібні. Текст заряджав. Кожен отримував своє задоволення від спільної роботи. Свій маленький катарсис, і ділився ним із іншими.
Поступово історія про поховання Антигоною тіла брата набувала сенсу. Ставала ближчою крізь століття.
15
Вночі знову прийшли мерці. Сутності, душі, що рухалися невпинним потоком і проходили крізь мене. Хтось минав мене, обдаючи на мить холодним диханням. Але більшість болісно продиралася крізь мене. Роздирали діру в моїх грудях. Кожен наступний спрямовував руки в неї та пролазив крізь мене, як крізь портал чи нору. Мерці робили маленькі кроки, ніби справжні голлівудські зомбі. Та їхні обличчя були болісно знайомими. Я точно бачив ці обличчя, однак уві сні не міг пригадати імен. Я був фільтром, який їх пропускав. Дверима, які випускали їх назовні.
«Позови меня с собой» Пугачової вирвало мене зі сну. Але біль у грудях і відчуття внутрішнього розлому робили прокидання нестерпним. А тут іще й Пугачова в якості будильника. «Астра» точно мала специфічне почуття гумору.
За сніданком, сірі й не усміхнені, ми мугикали мотив «Я приду сквозь злые ночи, я отправлюсь за тобой». Але ніхто не ділився своїми жахами. Все й так було написано на наших пожмаканих обличчях.
П’ятий день Семінару.
— «Рівність і свобода», — оголосив Денис із посмішкою, що пристала до його обличчя, мов пляма, яку не можливо відтерти.
Перший текст — «Про свободу» Джона-Стюарта Мілля. Ми говорили про різні моделі суспільства, які він наводить. І кожна з них неминуче закінчувалася деспотизмом — більшості над меншістю, меншості над більшістю, народу над правителем і, звісно, навпаки. Говорили про його основну тезу: втручатися в життя інших людей слід лише за умови, що вони можуть зашкодити іншим. Мілль знаходить виправдання деспотизму лише в одному випадку — на рівні країн. «Коли йдеться про народи варварські й коли при цьому дії мають на меті прогрес і насправді ведуть до прогресу». Після цього ми неминуче перемикнулися на війну в Іраку.
— Старші брати завжди хочуть дати прочуханку молодшим і показати, як треба жити. Як і в житті, так і в політиці, — підсумував Павло.
Денис підніс руку.
Ми так і не поговорили про найважливіше. «Астра» точно мала гумор і дарувала натяки, впевнена, що ніхто їх не зауважить. «У давні часи визнавалося за необхідне існування в суспільстві такого хижака, який був би доволі сильним, щоби стримувати інших хижаків і охороняти від них слабких членів суспільства; однак оскільки владар хижаків був теж не проти скористатися отарою, яку він оберігав, то через це кожен член спільноти відчував необхідність бути завше назирці проти його дзьобу і кігтів».
Але ці знання давно втрачено.
Після короткої паузи зав’язалося запекле обговорення. М’яка посмішка і голос Іри мали згладити суперечки:
— «Маніфест комуністичної партії». Карл Маркс і Фрідріх Енгельс.
Алік уже тримав підняту руку.
— Так, звісно, прошу.
— Дякую, — Алік дивувався з власної сміливості першим узяти слово. — Дивно, що цей текст у підбірці «Рівність та свобода», — пауза. — Гадаю, в нашому контексті йому місце в «Конфліктах у суспільстві». Цей маніфест мав надто багато наслідків для нас і наших родин.
Пауза.
— У мене все, — розводить руками Алік.
— Давайте я, — Павло, як завжди, хоче говорити від імені всіх. — Скажу відверто — надто суперечливі почуття. З одного боку, читаєш усе, наче про сьогоднішній день — буржуа ті самі капіталісти, буржуазна побудова країни — та сама глобалізація. Нічого не змінилося. І відчуття розчарування в системі те саме. Здається, цей текст просто потрапив не в ті руки і вони сильно ...
Піднята рука Дениса. Марина бере слово.