— Тут, тут, — зібралася докупи Марина. — Ще одне є — «Не свідчи неправдиво».
— Давайте так, — уже передбачаючи реакцію Петра, кажу я. — Сформулюймо про чесність. Хіба це не цінність?
Кивання голів. Схвальний шепіт.
— Там іще одне важливе. Не знаю, як формулювати в цінність — «Чиніть так, як ви хотіли би, щоби чинили з вами», — додає Ніна.
Лишаються дві хвилини. І раптом Марина вибухає:
— А любов? Як ми можемо не поставити сюди любов? — вона підходить до Петра. — Як можна жити взагалі, якщо любов для нас не цінність? Як ми звірами не поставали чи ще чимось гіршим?
Петро відводить погляд.
— Ви що, подуріли? Хто ви? Я питаю, хто ви взагалі такі, якщо любов для вас ніщо? Вбивай, кради, не проси прощення, не вибачай, пий, жери, дивись тєлік, мстися, ненавидь і не люби!!! Так ти хочеш, щоби ми жили? — запитує вона Петра.
— Не треба такого світу, не хочу, не хочу, — вона драматично падає на коліна, боляче б’ється об дерев’яні дошки сцени.
Двері в зал відчиняються. На порозі стоїть Іра.
— Інші групи вже готові. Прошу.
Ми виходимо. Ніна підтримує Марину.
Але тій не треба ні співчуття, ні підтримки.
Інші групи усміхалися. Вони змогли домовитися, віднайти спільну точку. Були там і повага до батьків, і помірність, і співчуття, і самовдосконалення, і відповідальність, і екосвідомість, і головне — любов. Вона була в усіх. Як у фільмі з хепі-ендом.
Іра взяла слово:
— Це був дуже довгий день. Те, що ви спробували якось для себе сформулювати ці цінності, — це перший крок до прямої дії. Якщо у вашому середовищі, у вашій маленькій групі ви не можете ні домовитися між собою, ні визначити цінності, то наскільки складно це зробити всім нам разом. Єдине, що нас направду схвилювало, — Іра перевела погляд на Дениса. Той був спантеличений її словами і спробою поговорити з нами, — це відсутність цінності «життя».
Пауза. Усвідомлення накочує важкою хвилею.
— У ваших групах не прозвучала цінність «життя». Чи просто хоч би заповідь «не вбий».
— Правильно, якщо мене хтось спробує вбити і я його вб’ю, то не шкодуватиму про це, — втручається Петро.
— Ви маєте свою правду, — відповідає Іра. — Але уявіть суспільство, кожну родину, що живе за вашим законом і готова до вбивства. До якої межі доведено такий народ?
Ірине питання зависає без відповіді. Переформатування закінчено. Відчуття, ніби останній відсоток завантаження у свідомість нарешті встановлено.
За мить ти вже інакший. Лише шепотіння Ніни:
— Пиздець. Повна дурня робити таке обговорення.
Репетиція йшла взагалі без емоцій. Ми звикали до нових, дивних відчуттів себе. До того, що все, у що ти вірив упродовж життя, — лайно. Нісенітниця і брехня.
Один тільки Алік метушився.
— Завтра на нас чекає повний провал. Нічого не готово. Мені ця придумка твоя ще від початку не сподобалася, — чіпляв він мене.
Потреба в алкоголі була фізичною. Офіціянти нас ігнорували.
Ідеї Павла мотнутися через огорожу і спробувати розшукати місцевих, у яких могло би знайтися щось пальне, ніхто не підтримав. Охорони теж не підкупили.
Зрештою, розійшлися по своїх келіях. Кожен готувався до вистави. Хто морально, хто вчив роль.
Але всі точно готувалися до нічного марафону перегляду жахів.
14
Пекельний день затяжного літа.
В амбарі температура ще нестерпніша.
Ніж повзе по скроні. Кілька крапель звисають із підборіддя.
Тут майже вся група. Всі стоїмо на табуретах. Перед нами на підлозі білою крейдою обведено обриси тіла вбитого на цьому місці. Руки фігури розкинуті, нагадують розп’яття.
Ми повинні відчути сором за скоєне. Але не відчуваємо нічого. Крім пустки, величезної зяючої діри всередині.
Ми знаємо правду — вбивство скоєно тисячі років тому. Ця кров не на наших руках. Але судять нас не за істину, а за гріхи пращурів.
З’являється Петро. Насвистує і походжає між нами. Страшно дивитися в його очі. Ледь повертає голову, боюсь зірватися з табурета, намагаюся втримати рівновагу.
Петро підходить до Марини впритул.
— Винна! — викрикує Петро і вибиває стілець з-під неї. Зашморг затягується.
Петро робить крок-два і отримує носаком в око. Табурет вилітає з-під Ніни, вона розгойдується, душить себе зашморгом, але намагається дотягнутися до Петра.