— В умовах, що складаються, пріоритетним напрямком роботи кожного політика є турбота про людей, — після першої фрази, здавалося, блювонути хотів і сам промовець, і його слухачі, — піклування про тих, хто наділив тебе правом представляти їхні інтереси. Часом, звісно, мої колеги можуть забувати про це, однак, повірте, в умовах, що складаються, політики роблять...
Піднята рука Дениса. Здається, на правах модератора він перервав виступ депутата секунд на 15 раніше. Слово взяв Петро:
— Хочу підтримати нашого колегу. Очевидно, що влада змінює людей. Очевидно, декому не сподобається те, що я скажу. Але я переконаний, що Україні потрібна залізна рука, яка, нарешті, навела би порядок. Хоча це й схоже на гасла бабуль на демонстраціях, але досвід Макіавеллі та нової Росії показує, що цей бардак може бути відрегульований. І неважливо, що згодом буде написано в Інтернеті чи в підручниках історії. Так, Макіавеллі каже: «У наш час великі справи давалися лише тим, хто не намагався дотриматись обіцянки». І скажете, що в житті все не так?
Піднята рука Дениса, але ніхто не просить слова. Нам цікаво, куди думка заведе Петра.
— «Розумний державець не може і не повинен дотримуватися своєї обіцянки, якщо це шкодить його інтересам і якщо вже відпали причини, що змусили його дати обіцянку», — на його обличчі відблискувало світло планшета, створюючи синюватий відтінок. — «Надійніше вибирати страх, аніж любов». Погодьтеся, хіба з нашим народом можна інакше? Чернь, лише суцільна чернь.
Нервове порипування стільців.
— Чернь, що «зваблюється видимістю і успіхом». Чернь, що живе в інформаційній хмарі, тумані брехні, що його влада наводить заради своїх інтересів і зацікавлень держави. Державець, звісно, повинен «розважати народ видовищами», що у нас стабільно і роблять. Я не маю сумнівів, — він зробив паузу, яка була надто вже театральною, — тільки сильна рука зможе припинити цей хаос і розкрадання.
Піднята рука Дениса. Знічена посмішка Іри. Їй соромно за те, що відбулося щойно.
— Час вичерпано.
Павло намагається відсунутися від Петра. Одначе зробити це непомітно не зміг.
— Я тільки хотіла маленьку репліку, — Ніна підводить руку.
Кивок Дениса.
— Згадалися просто слова Бенджаміна Франкліна, — її погляд розтинав Петра, — «Повстання проти тиранів — це обов’язок перед Богом».
Розчавлені обговоренням, ми пішли пити каву. Модератори якимось неймовірним зусиллям і жартами спромоглися знову розворушити нас. Петро був приязний і люб’язний, всім виглядом показуючи — є різниця між ролями, що їх ми виконуємо під час Семінару, і є ми, інші, вже у нашому повсякденному житті.
Потім були ще три тексти.
Тексти, що витягали з нас катарсис і відчуття нашої належності до чогось більшого. Знання? Трансцендентного?
Не знаю.
Кожного разу на будь-якому Семінарі «Астрі» таланило видобувати потужні викиди енергії. Енергія циркулювала за круглим столом і під час обміну репліками миттєво перетинала коло, розрізаючи його на шматки. Потоки енергії ніби підсилювали нас, давали усвідомлення, що одна голова добре, а двадцять одна взагалі чудово. Та водночас висотували з нас останні сили, спустошували внутрішні ресурси. «Я наче постарішав на кілька років», — жалівся Алік, і згодом я часто чув цю фразу на Семінарі.
Ми були командою, в якій навіть критична позиція Петра виконувала свою функцію — і об’єднувала нас проти нього, і показувала нам наші думки та судження під іншим кутом.
Обмін енергією та віра в нашу силу надихали, створювали ще одну ілюзію.
Ніби ми можемо все. Змінити себе. Змінити цю країну. І зрештою — змінити людство.
Така вже природа ілюзій — вони надто крихкі. І це лише питання часу — коли вони розлетяться на друзки.
Все вигадка.
Все брехня.
Останній текст Семінару «Глобальний світ і відповідальність» — виступ Вацлава Гавела на зібранні з нагоди п’ятдесятиріччя ООН. Один із Великих мертвих, котрі ще живі.
На хвилях нашої ейфорії та відчуття, що попереду лише «Антигона», а за нею — спроби адаптуватися до старого життя з переформатованою душею, з цими відчуттями обговорення хотілося максимально наситити думками. І встигнути якомога більше. Ми підхоплювали думки одне одного, сміялися жартам і функціонували, як механізм. Механізм, налаштований під систему «Астра».
— Гавел чітко прописує, що спасіння людства лише у створенні чергового договору, — Марина супила брови, вишукуючи потрібну цитату. — «Це буде можливо, коли всі приймуть кодекс взаємного співіснування, якийсь загальний мінімум, який може бути прийнятий кожним, щоби ми взагалі могли жити поруч одне з одним».