Я почав роботу у фонді «Астра». Офіс містився в будівлі, що мала бомбосховище. Кількість підземних рівнів ніхто достеменно не знав. Доступ до інформації обмежувався твоїм рангом. Були самі чутки. Чутки про прибиральника, який заблукав у підземних коридорах і якого так і не знайшли. В інших варіантах його знайшли, але в печерах Києво-Печерської лаври, яка була зовсім поруч із нами. Прибиральник у тій історії мав довжелезне сиве волосся і бороду, був старцем, який так і не зміг розказати всіх жахів.
Із чуток нічого не можна було зрозуміти, крім одного: «Астра» мала свої секрети і охороняла їх.
Спершу я перекладав папірці і вчився. Юхим Євгенович не з’являвся.
Як у справжньому реаліті-шоу, «Астра» мала кількох штатних психологів, які відповідали за відбір учасників наступних семінарів. І якщо на телебаченні важив скандал, то у нас ставку робили на різноманіття — різні сфери діяльності, вік, політичні погляди, регіони. Із даних, зібраних службою безпеки, психологи створювали таку добірку учасників, яка дала б ідеальну хімію і вибух катарсису під час Семінару.
Так, служба безпеки теж знала свою роботу. З ними я познайомився в першу чергу. Нормальні хлопці з областей довкола Києва, для яких ця робота нічим не відрізнялася від інших. Тільки зарплатня трохи вища і прибамбаси для слідкування новіші. Мого прохання видалити відеоархів, який вони відзняли у мене вдома прихованою камерою, вони не виконали («Пойми, служба. Як хтось взнає, всі вигребем»). Але принаймні погодилися не записувати нові відео зі мною після дев’ятої вечора.
Мене вчили і готували. Іра була моїм провідником до світу, який за кілька годин я зруйную вщент.
Вона відповідала на всі мої питання, поки я не заступав за кордони дозволеного і не чув дратівливої механічної відповіді про ранги та обмежений доступ.
— Чому Семінар триває саме 7 днів?
— Так складено програму.
— Чому не 3, не 4 дні?
— А ти чув, щоби хоч якийсь світ будувався менше тижня?
На це у мене не було відповіді. І питання закінчувались.
Іншим разом я запитав, хто складає програму Семінару.
— «Астра» — частина глобальної мережі. Вираховується певний відсоток текстів місцевого контексту.
— Щоби в глобальному, як завжди, було локальне, — посміхаюсь я.
— Бачиш, швидко вчишся, — відповідає Іра, — щоби туземці і над своїми проблемами помізкували...
—... у світлі глобальних викликів, — ми засміялися. Від офіційної мови документів, прес-релізів і промов нас нудило. Сміх був єдиним рятунком від цього мотлоху.
— Якщо серйозно, то є певний обов’язковий набір текстів, які включає «Астра» у свої семінари. А кілька текстів Юхим Євгенович додає за власним бажанням.
Іншим разом я питав, чи тексти повторюються з року в рік, чи можуть вони змінюватися?
— Тут усе залежить від канону.
— Канону?
— Так, саме від нього. Канон — дуже нестабільна штука. Боротьба за нього ще та. Всі говорять про лобі тютюнових і алкогольних компаній, яких підтримують на найвищому рівні. Але ніхто не говорить про боротьбу за канон, за можливість стати безсмертним, щоби твої тексти лишились у віках, — пафосно глузувала Іра. — Ну, і, звісно, вивчались у школі.
— Ти хочеш сказати, що все настільки серйозно?
Іра посміхнулась:
— Ти ж не хочеш знову почути про ранги доступу? Правда?
Вона розповідала про свою матір, яка померла рано. Але мовчала про батька. Я міг її зрозуміти.
Згодом я припинив запитувати. Я не знаходив потрібних відповідей. Ні. Але щось усередині мене ставило блок, і я мав задовольнитися тим, що маю.
9
Юхим Євгенович не з’являвся в офісі. Але його культ підтримувався всіма можливими засобами — на стінах висіли його портрети, цитати з його наукових праць було вибито поруч зі словами Софокла і Гавела. Він явно готувався до безсмертя.
Його відсутність в офісі породжувала чутки. Наша рабська повага, замішана на страху, була ефективнішою за його щоденну присутність серед плебсу.
Так минуло кілька тижнів. Квітень 2009-го неухильно наближався. Я був у фонді майже цілодобово. Лише зрідка дзвонив мамі.
І тільки коли втратив її, зрозумів, що робив це надто рідко.
Подзвонила Галчиха. Не знаю, звідки вона дізналася номер мого мобільного. Галчиха сказала просто: «Приїзди срочно». Але не казала причини. Та й що казати, було зрозуміло, що сталося щось жахливе.