«Астра» контролювала життя і смерть усіх смертних, але все одно страхувалася. Збираючи ті компромати й аргументи, що їх повинен зрозуміти і останній смертний чиновник.
Я відчував на собі Ірині слова, хоч описати це не міг. Енергія теплими потоками проходила крізь нас. Огортала. Розслабляла. Виснажувала. Ми направляли її від одного мовця до іншого. Коли хтось брав слово поза чергою або перебивав іншого, траплявся збій. Кожна така помилка віддавала легким фізичним болем нам із Ірою. Енергія ставала колючою, якщо можна так сказати. Це ж траплялося, коли в безконфліктному обговоренні назрівали натяки на серйозну дискусію.
Ми мали триматися правил, у цьому був наш особистий інтерес.
Найгіршим, і це траплялося кожного разу, було обговорення цінностей. Ми переживали кожну секунду цього болючого пошуку спільного ґрунту, від якого лилися сльози, летіли прокльони і форматувалися життєві уявлення. Кожну довбану мить. І кожного разу ми дивувалися, що взагалі лишалися живими — енергія була чорною, як нафта. Здавалося, що вона стікає з наших виснажених тіл просто в ґрунт Терновців. Земля з чавкотом поглинала ненависть і страх, що просотувались крізь багряні килими і цемент. Від семінару до семінару вона накопичувалася десь у глибинах «Admiral’a».
«Чорне серце Адмірала» — гарна назва для їхньої фірмової страви.
На шостий день, у суботу, з’явився Юхим Євгенович — в образі справжнього джентльмена. Цього разу метелик був багряний із чорними цятками.
Його супроводжували двоє випускників Семінару, яких Іра добре знала. На мене вони не звертали уваги. Напад неконтрольованих ревнощів добряче повернув мене на землю. Та сама ганчірка, те саме «ніщо», яке випадково потрапило у вищий світ. Завдяки смерті найдорожчих людей я розбагатів. Гадав, що наблизився до таїни життя. Але направду лишався ніким. І кохана могла відвернутися і вдати, що мене не знає. Я продовжував накручувати себе, поки Іра з усміхом не сказала:
— До речі, познайомтеся з Віктором. Наш новий модератор. І просто чудовий друг.
Мені складно було вклинитися в розмову і перервати напад самоїдства.
Гадаю, я справив тоді не надто приємне враження.
Це було одне з найоригінальніших прочитань Софоклової п’єси, яке мені довелося бачити за весь час. Згодом ми розпитували — як вам прийшла така ідея? Всі радісно показували на Лесю, одного з наймолодших депутатів Ради, фанатку Марини Абрамович. Леся відповідала просто: «Здається, я завжди хотіла зробити щось подібне. А завдяки вам це сталося».
Це була справжня містерія, танцювальний перформанс, де слова зайві. Майже у повній тиші розігрувалась правічна історія. Шурхіт п’ят по сцені й тріпотіння тунік. Час від часу вихоплювалися з залу крики, зойки, тупотіння ніг і відбивання ритму — то був хор, розсіяний серед глядачів. Суспільство, що спостерігало за життям правителів, тих, хто вирішує його долю.
Слова зайві. На сцені не актори, не перформери. Змінені сутності, хтось, хто вже не є тим, ким він був за мить до того, як піднятися на сцену. Охоплені демонами тіла звивалися, кожен глухий удар ніг Креонта по дерев’яній сцені віддавав луною домовини, в яку живцем ховали Антигону.
Енергія чистого катарсису накрила нас. Якщо Аристотель говорив, що катарсис — це очищення душі, то наші душі просто оновлювалися. Тіло було легким. Здавалося, що ми можемо все. Будь-що. Відчуття безсмертя, вічного життя розливалося тілом. Ми не могли відвести очей від сцени, ніби якась сила припнула наші погляди. Ми ловили кожен порух, кожен жест. Чиста магія. Здається, жодних ілюзій. Жодних вигадок. Чиста енергія, як найпотужніший наркотик, небезпечний у нерозчиненому вигляді.
Хоч би для чого розігрувалася Софоклова п’єса на кожному семінарі, але модератори приймали на себе найтяжчий удар. Ми пропускали емоції, жалі, страхи, ненависть і всю гидь душі всіх, хто був у залі, хто проживав інше життя на сцені. Ми були фільтром, крізь який проходило все найгірше, що було в людях. Що було в нас самих.
Сил не було.
Як і снів.
Тільки темрява, з якої знову народжувалися нові ми. Ті, хто ставав старішим на ще один семінар.
На ще одне життя інших.
7
Час пришвидшується. Роки спресовуються в абзаци літер.
Від травня 2009-го до вересня 2012-го ми з Ірою провели, здається, вісім семінарів. 160 учасників. Плюс Денис провів кілька тренінгів у Києві. Схема семінарів була для нас звичною. Одначе все одно звикнути до кількох речей я не зміг.