— «Астра» — дуже давня і консервативна організація. Ми дотримуємося своїх традицій навіть у таких старомодних речах, як таємні ходи.
Ми спускалися ґвинтовими сходами, закручуючись у глиб будівлі.
— Тепер я розумію всі ці чутки про бомбосховище.
— О, ні. Це ще давніші ходи. Вони прорублені руками членів ордену...
— Терновців, — закінчив я за нього.
— Так-так, швидко метикуєш, друже, — радше для себе зауважив Юхим Євгенович.
— Це коли вони намагалися врятуватися від совєтів?
— Взагалі-то від монголів.
Я присвиснув, як це часом робив він.
— Ця історія настільки давня?
— Настільки, що ти навіть уявити не можеш, хлопче, — усміхнувся мій провідник.
Слабке холодне світло тьмяно освітлювало нам шлях. На обличчі Юхима Євгеновича відбивалися тіні різних подоб, сутностей. Він був живим мерцем, безумним ученим. Але голос лишався спокійним і гіпнотизував.
— У тому, що ти побачиш, немає нічого особливого. Але для нас це надважливо, — попередив він.
Зрештою, ми опинились у просторому залі, де був запах церкви. Чад ладану, воскових свічок і різних бальзамів. У центрі залу у скляних прозорих домовинах лежали тіла. Вони були викладені маленьким колом, у центрі якого ще кілька тіл. Разом вони витворювали «Астру» — зірку-символ усієї організації. Як тіла учасників семінарів відтворювали її за круглим столом обговорень.
— Це не тіла. Себто технічно це, звісно, тіла. Але ми їх називаємо мощами. Ну, як у релігійній традиції.
Я йшов по колу і придивлявся до ликів Великих мерців.
— Юхиме Євгеновичу, їх складно назвати мощами. Це не висохлі кістки святих, — я був шокований. — Жодні мощі не збереглися так. Окрім хіба що Леніна.
— Цей момент варто відразу уточнити, — Юхим Євгенович грався зі мною, як кіт із мишею — створював переді мною ілюзію свободи, але з кожним порухом і словом заганяв мене у пастку. — На відміну від таваріща Леніна, мощі, які зберігаються у нас, не бальзамувалися.
— Тобто ви хочете сказати...
— Саме це я й кажу, друже.
Тіла лежали під склом як музейні експонати. Кожне обличчя знайоме. Обличчя, знайомі кожному, хто вивчав хоч трохи українську історію та культуру.
Вираз шоку на моєму обличчі звеселяв Юхима Євгеновича.
Я вгадував імена Великих мертвих. Більшість із них зображено на наших грошах.
Питання роїлися в свідомості, а я не міг сформулювати жодного.
Юхим Євгенович підійшов до мене, поклав руку на плече.
— Розумію, що ти вражений. І не знаєш із чого почати. Давай так. Зараз я все одно скажу тобі тільки півправди.
Я відірвав нарешті погляд від тіл і повернувся до нього.
— Низький ранг?
— Так, саме так. Найважливіше, що ти зараз маєш знати: все, що ми робимо — це данина Великим мертвим, яких ти бачиш тут. Кожне наступне покоління танцює на кістяках великих попередників. Тих, хто увійшов до канону. Зрозумій, історія — це не минуле. Вона тут, зараз, перед тобою.
Я не міг відвести очей від розкішного волосся Лесі Українки.
— Минулого немає, воно не віддалене від нас. Воно розсіяне в сьогоденні, — в його інтонації був особливий акцент турботи, як у батька, що вводить сина у великий і незбагненний світ. Він далі кидав глибокодумні фрази, які, одначе, ніяк не пояснювали, чому тіла «великих українців» лежали у схроні «Астри» під землею, як майже живі або трохи мертві, музейні експонати? І чи мають вони стосунок до семінарів та енергії, яка проходить крізь нас із Ірою?
Ми вийшли з залу. Юхим Євгенович стиснув моє плече.
— Не забувай, ніхто і ніколи не дізнається того, що ти щойно побачив. Іра тим паче, — в його голосі відчувалася жорсткість. — Хлопче, тобі ж не треба проблем.
Наступної миті його голос знову змінився і він насмішкувато продовжив:
— І тобі ж не потрібні зайві ревнощі Іри? Правда?
Я тільки кивав. Спантеличений.
— Тобі треба зрозуміти. У вас просто різні ролі.
Розгублений.
— Вона — медіатор від народження. У тебе трохи інший шлях. Який ти почнеш завтра.
Розірваний.
— Про це й поговоримо вже завтра, — сказав Юхим Євгенович.
Ми зайшли до його кабінету.
6
Морквина, яку мені обіцяли, ставала реальністю. Я розробляв схему функціонування молодіжного напрямку «Астра».
Слоган Юхима Євгеновича «Нам потрібна свіжа кров!», на жаль, був чистою правдою, без жодних домішок метафор.