— Вони створили нас. Вони — причина всього.
— Вони боги?
— Вони хижаки, — відповідає він.
— Тобто ми худоба?
— Вони — наші господарі. Ми — їхні раби. Второпай, ми тварини, виведені для того, щоби вони могли харчуватися.
Вся історія філософії, вся культура і пошуки сенсу буття розлітаються на друзки. Здається, морок під нами схвильовано підповзає ближче.
— Вони вампіри? — не можу приховати жаху. Реальність розпливається. Шви розходяться.
Що більше я дізнаюсь про реальність, то менше здорового глузду лишається.
— Попервах так і було. М’ясо, кров, мізки, жертвоприношення. Згодом вони знайшли інший спосіб. Розсмакували іншу амброзію.
— Енергія?
— Так, енергія, — голос його — знову спокійний, смиренний зі своєю долею. Але слова його були страшнішими за погрози чи нервові зриви. — Виявилося, що з людини можна видобути щось важливіше, ніж просто кров. Смачніше для них. І болісніше для нас, — він повів головою, ніби відганяв примару. — Коли вони створювали людину, закралася похибка, — він зробив паузу, ніби сам не вірив своїм словам. — Хто міг подумати, що худоба, фактично тварина зможе написати Біблію та «Поетику» Аристотеля. Раб, який пішов шляхом свого господаря і почав поневолювати інших. Тварина, майже неживий предмет, який, одначе, має душу.
Ми скопіювали їхню систему, ієрархію. Підвели під неї філософське підґрунтя. Але це були лише примарні спроби рабів скопіювати життя своїх господарів. Вони дали нам світ, слово. Створили нас.
— Що ж з енергією?
— З енергією дивна штука, — в його словах була зачудованість релігійного фанатика, який захоплено дивиться на неймовірно прекрасний захід сонця і називає його найважливішим доказом існування Бога. Юхим Євгенович надто довго мовчав, йому хотілося показати всю велич таємниці, яку він оберігав, певно, все життя. — Тут, мабуть, зійшлися два моменти. В нашій крові, в нашій природі є дрібка від Творців. Ми теж хижаки, ми поневолюємо та вбиваємо інших. Ми егоїстичні, марнославні, ми хочемо слави та безсмертя, — він розпалювався, з ненавистю випльовував слова. — Душа, ця похибка, системний збій, прагне щось творити, створювати, конструювати. Творці лише поєднали це прагнення безсмертя, присутнє у геніальних смертних, з випромінюванням душі.
— Але ж є дві енергії. Я сам бачив. Чиста, блакитна, та, що виникала під час обговорень. Друга з’явилася під час вистави, то була кислота, огидна нафта.
Юхим Євгенович мовчав. На обличчя падали світло і тіні решіток, розписуючи його дивним візерунком.
— Вони висмоктують енергію з кісток Великих мертвих. Це для них — буденний харч, що стікається сюди з усього світу. Енергія, що підтримує вічність безсмертних людей і спокій Творців, — Юхим Євгенович хотів сказати ще щось, віддаляючи мить, коли доведеться казати найгірше, — це плата, яку ми платимо за знання. Занурюючись у тіло світової культури, ти черпаєш знання і натхнення. Але Великі мертві черпають із тебе енергію. Це відбувається по краплині щомиті, скрізь. Ми всі — худоба. І кожного разу, коли душа прагне прекрасного або тобі потрібні знання, ти платиш данину. Краплина за краплиною енергія стікає з тебе. Їхні думки, сюжети, концепції вірусами поселяються в нас, проростають і паразитами вигризають ізсередини.
— А якщо я ніколи, приміром, не читатиму книжок і культура вся мені до дупи?!
Я не побачив його посмішки. Радше відчув її.
— Лишаються релігія, телебачення, реклама, секс. Це все — єдина система, що харчується нами.
Під ногами здригнулася темрява, ніби велетень перевернувся з боку на бік.
Я не вірю, що правда може бути такою.
— А Терновці?
— Терновці — то лише капличка, точка збирання енергії, яких десятки по всьому світу.
— Модератори знають, чим вони переймаються?
— Гадаю, кілька людей здогадуються, але більшість певні, що прошивають мізки демократичними цінностями.
— Ті малюнки, що я бачив у Терновцях?
— Тоді ще тільки робився перехід на нову систему. І жерці не хотіли втрачати своєї значущості перед Творцями. Вони створили свою власну, окрему старообрядну секту…
— І їхня історія протривала до Совєтів, — закінчую я за нього. — Поки їх самих не пустили під ніж.
Темрява голодно облизує підошви моїх ніг.
— Звідки ви все це знаєте?
— Мені передали знання.
— Тобто, їх ви не бачили?
— А для чого мені їх бачити, якщо вони приходять до мене кожної ночі, у кожному сні я відчуваю їхню присутність, — він хапає мене за комір, як вар’ят.