— Тобто це все може бути брехнею? Прогнилою старою казкою!
— Все, що ти знаєш про цей світ — ось це брехня. Все, чому тебе вчили — ілюзія.
— Ви головний?
— Ні, я такий самий раб, як і інші. Однак я хранитель. Хранитель знання.
— Тепер ви передали знання мені? — намагаюся зрозуміти свою роль у цій грі.
— Ні, у тебе інша доля.
Відблиски ліхтарів сяють у його очах ненавистю. Зважуюсь на найважливіше:
— Світ — це «Астра»?
— Все — це «Астра», — розставляючи паузи, відповідає він. — Але є ще один особливий різновид енергії.
— Катарсис, — здогадуюсь я. У свідомості відкривається ще один рівень лабіринтів правди.
— Так, Аристотель називає його «очищенням душі».
— Боже, — на мене накочуються хвилі безпросвітного жаху та усвідомлення. Юхим Євгенович карбує слова, він знову жорстокий хижак, який розчиняється у своїй ненависті.
— Як його тільки не називали: омовіння душі, вивільнення від скверни. Платон єдиний наважується наблизитися до істини і каже: це — занурення в лоно божества. — На мить у його інтонації вчувається злісний сміх, — але, направду, не в лоно.
Шалений сміх, луна котиться колодязем. Хвилі темряви прохоплюються на платформу.
— В їхню пащу. Вони харчуються не рештками людського тіла. Вони жеруть сміття людської душі. Вони смакують ненависть, заздрість, убивства подібних до себе, марнославство, перелюб. Усе заборонене і все, чого ми так прагнемо. Бруд наших душ — їхня амброзія та найсмачніший доказ, що ми — тварини.
— Тварина здатна відчувати катарсис?
— Тварина здатна вбити свого батька і трахати…
Я підбігаю до нього і скидаю з платформи. Темрява з чавкотінням поглинає його. Нелюдський крик болю.
Вони забули цей смак. Сотні років без жертвоприношень — надто довго. Нехай Творці перед своєю смертю насолодяться востаннє справжньою кров’ю.
Мені ж не йде з голови його дивна версія «Едіпа», з якою він помер на вустах.
Піднімаюся на рівень вище. Герой комп’ютерної гри, який не знає іншої реальності, крім віртуальної.
Вся реальність — віртуальна.
Все життя — ілюзія.
Стаю на платформу. Стою в самому центрі зірки, викладеної з сотень решток Великих мертвих.
Некрополь світової історії.
Братська могила упирів і живих мерців.
Скидаю з підставки на металічну підлогу найближчий до мене скляний саркофаг. Скло розбивається, стопа якогось генія лежить на платформі. Точним ударом ноги відправляю уламок великої культури у пащу темряви.
Саркофаги падають один за одним. На підлозі скло, друзки і сотні тіл. Уламки тіл, з яких безумний Віктор Франкенштейн зшив би десятки огидних тіл із прогнилими серцями.
Я не читаю табличок, що підказують, кому належить ця долоня чи ось те вухо. Я нищу канон. Я згодовую Творцям їхні найкращі творіння. І хто винен, що все мистецтво — лише прекрасна похибка рабовласницької системи і харчового ланцюга.
З кожною розбитою скляною домовиною я наближаюся до свободи.
Я керую історією, знищую її.
Я контролюю свою долю.
Кожна смерть безсмертного — крок до нової реальності, де не буде рабів і господарів, де не буде брехні та ілюзій. Розбиваючи скло, в якому сплять вічним сном ті, хто поїдають нас, я хочу пробудити сплячу красуню людства.
Голодна темрява підступає ближче. Вище й вище. Хаос смакує плоть, вгризається в кістки. Хижак хоче свіжої крові.
Темрява поглинає. Темрява смакує.
І хоче ще.
Останній саркофаг розлітається на друзки. Червиве серце того, хто підписав контракт на безсмертя в обмін на дурман і брехню для мільйонів своїх нащадків, летить у пащеку темряви.
Хапаюсь за сходинку драбини.
Ідоли повалено, темрява піднімається, поглинаючи платформу, як вода, що по краплині затоплює корабель, у якому знайшла пробоїну.
Перебираю перечки драбини, стримуюся, щоб не озирнутись.
Як озирнешся, то помреш.
Нога знову зісковзує, злітаю на кілька перечок вниз, хапаюся в останню мить. Піднімаюся, сил чимраз менше.
Відчуваю — вихід уже близько. Чую якийсь потужний голос, що гримить десь на поверхні. Голос долі, що причаїлася, щоби підняти свій смертельний ніж.
Останнім поштовхом пробиваюся на поверхню. Зачиняю двері в підземелля. Ховаю істину назавжди.
Серце темряви — темряві.
Чую голос Юхима Євгеновича. Десятки його голосів. Вони говорять до мене.