Тім Есгал
Аtarinya
1
Тіріон – тихе містечко…
Хоча зрештою було дозволено повернутися до рідних домівок мешканцям Тол-Ерессеа, хоча
останні Нолдор Середзем’я покинули береги Ендоре, Тіріон так і зостався тихим містечком.
Німували великі садиби, прикрашені квітами та статуями з мармуру, замість дитячого сміху
в них дзюркотіли водограйчики, а замість кількох десятків осіб, яким садиба могла дати
притулок, в ній жило двоє-троє Ельдар, зрідка більше.
Жінка в білому мешкала в садибі сама.
Її маєток знаходився на околиці Тіріону, і був оточеним стіною – єдиний такий у місті.
За сотні збіглих літ стіна, хоч і скріплена магічно, поволі руйнувалася, а її рештки оплітали
плющ і барвінок.
А брама з вибитою на ній восьмипроменевою зорею так і зосталася напіввідчиненою з
Першої Епохи.
О, Благословенні Землі, де немає старіння й смерти – для тих, хто живе тут, немає й забуття.
Жінка в білому знаходила собі роботу, аби чимось заповнити своє безсмертя.
Вона підтримувала лад в покоях синів і в подружньому покої, вона висікала в мармурі
подоби тих, хто нині в Мандосі, вона обійшла пішки весь Аман Благословенний, дійшла до
Форменосу і довгий час перебувала в напівзруйнованій твердині. Коли вона вирушила
звідти, то могила Великого Князя Фінве та тих кількох воїнів, котрі загинули разом з ним, зосталася прикрашеною різьбленою стелою з білого каменю.
Жінка в білому дуже зрідка навідувала садибу коваля Магтана, свого батька, а останні кілька
століть не бувала там зовсім.
Жінка в білому зовсім не навідувала своїх подруг – вірних, незважаючи ні на що. Вони самі
приходили до неї – княгиня Анайре, та Велика Княгиня Нолдор Еарвен. Жінка приймала їх
радо, однак не сумувала, коли вони йшли.
Бо в їхніх садибах дзвеніли пісні і чувся сміх більш, ніж одного Ельда.
Жінка в білому не заздрила подругам, але їй було боляче переступати поріг їхніх домівок.
Часом до неї навідувався білявий блакитноокий Ельда, чий розум дорівнював його вроді.
Жінка подовгу розмовляла з ним, а він, прощаючись, цілував їй руку і називав любою
вуйною.
Зовсім зрідка вона ходила до моря…
Альквалонде дуже відріжнялося від Тіріону. Воно мало все, чого не було в принишклому у
тузі місті Нолдор – дітлашню на вулицях, веселих юних Ельдар, сповнені щастя садиби. .
Жінка проходила вулицями поволі, гордовито тримаючи голову в білому запиналі, заходила
до порту і блукала там по білих мармурових плитах, іноді виходила на берег заливу…
Ліворуч вона не ходила ніколи. А якщо і ходила, то не доходила до Білої Вежі, біля вершечка
якої застиг на вічному припоні повітряний корабель під назвою «Вініглот».
Якогось дня оповісники рознесли Тіріоном звістку, що з Ендоре прибуде корабель, який
привезе додому останніх Нолдор Середзем’я.
Ще довго стоятимуть Сірі Гавані на краєчку того, смертного світу, ще довго князь Кірдан, майстер і музика, відправлятиме на Захід тих з Аварі, які все ж таки вирішили, що жити у
світі Безсмертних краще, аніж блукати людським світом, поволі перетворюючись на тіні, а то
й гинучи від людської злоби, однак Нолдор, гордих войовників і великих митців, не
зосталося в Ендоре.
На честь закінчення вигнання уряджено буде свято – так мовили оповісники від імені
Великого Князя Нолдор Арафінве. Свято, радість і вічне примирення всіх Квенді Аману.
Жінці в білому не було на кого очікувати з останнім кораблем, але вона все ж таки пішла до
порту.
З місця, яке вона собі вибрала, було видно знамениту камінну арку і причал.
На причалі вже зібралися вельможі - жінка в білому відзначила, що і Другий, і Третій Доми
Нолдор прибули у повному складі.
2
Ось Великий Князь Арафінве з жоною Еарвен… Їхній син, єдиний Нолдо, що повернувся з
Мандосу, той самий білявий Ельда, котрий звав її любою вуйною. Жінка в білому мимоволі
усміхнулась і вимовила його ім’я – Фіндарато.
Поруч з Фіндарато – його дружина, красуня-ваніе Амаріе. Закохана пара з’єдналася опісля
довгої розлуки, і нині не може надивитися одне на одного, хоча вже стільки часу минуло від
повернення сина Арафінве. Дві епохи, все так… А до Еарвен прихилилась тонесенька
світловолоса жона у святковій блакитній з золотом сукні. Вона з поверненців, народжених в
Ендоре – згадує жінка в білому – жону звати Келебріан, і є вона донькою Артаніс, сестри
Фіндарато. Бідолашна еllet1 була в полоні у орків, з орочих лап її вирятував чоловік з синами, але змушений був відіслати жону на Захід, бо не зміг визволити її з обіймів чорної туги.