— Ось вони.
Раптом із темного проходу перед ними вдарив промінь ліхтаря — надзвичайно яскравий, але ані Бен, ані Енді навіть не змигнули. Бен поставив чашку та перевів запобіжник автомата, а Енді витяг «Макаров» і злився з темрявою з іншого боку переділки.
Голос, що долинув із проходу, був хрипким і напруженим, чоловік розмовляв наполовину російською, наполовину англійською:
— Командо «Сіквеста», нам треба поговорити.
Бен швидко відповів російською:
— Підійди ближче, і ми знищимо човен.
— У цьому немає потреби.
Ці слова пролунали англійською, і промовила їх жінка. Бен та Енді намагалися не дивитися у прохід, розуміючи, що раптовий спалах світла з ліхтаря може засліпити їх, позбавивши всіх переваг. Моряки скоріше почули, ніж побачили, що жінка йде проходом попереду своїх супутників. Вона зупинилася в п’ятьох метрах від них.
— Ви лише знаряддя в руках інших людей. Ходімо з нами, і вас буде щедро винагороджено. — Запобігливий тон жінки лише підкреслював її акцент.
— Повторюю, — промовив Бен. — Ще крок, і все це вибухне.
— Ви чекаєте на своїх друзів, — сказала жінка та зневажливо засміялася. — Катя — це так, пусте. Але мені випала нагода зустрітися в Александрії з доктором Говардом. Було дуже цікаво вислухати його міркування щодо розташування Атлантиди. А ще було дуже приємно познайомитися з доктором Казантакісом сьогодні вранці.
— Попереджаю вас востаннє.
— Ваші так звані друзі мертві або в надійних руках. Ваш корабель знищено, про місцеперебування субмарини більш нікому не відомо. Ваша справа приречена на фіаско. Приєднайтеся до нас і отримаєте винагороду.
Бен та Енді безпристрасно слухали ці слова, але не вірили жодному з них. Бен на мить зустрівся очами з Енді та знов обернувся обличчям до проходу:
— Навіть не сподівайтесь!
Джек прийшов до тями, коли в обличчя йому вдарили сонячні промені. Він розплющив очі, оглянувся довкола та заплющив їх ізнову. «Мабуть, я сплю», — подумалося йому. Він лежав посередині великого ліжка на свіжій білизні. Ліжко займало половину схожої на печеру кімнати, стіни якої були побілені та увішані модерними картинами, що здалися вченому невиразно знайомими. Напроти було розташоване величезне вікно в еркері. Крізь затемнену шибку видно було безхмарне небо та осяяні сонцем верхівки пагорбів.
Джек почав підводитись, аж тут відчув різкий спалах болю в лівому боці. Він опустив очі та побачив, що грудна клітка перебинтована, а вище та нижче від бинта чорніє суцільний синець. Раптом він згадав усе: надзвичайну пригоду в тілі вулкана, вихід до зали для аудієнцій, Костаса, що розпроставсь на підлозі, Катю, яка стояла поруч… Коли згадав останнє слово жінки, то ривком сів на ліжку, досі не в змозі повірити власним вухам.
— Доброго ранку, докторе Говард. Володар чекає на вас.
Джек підвів очі і побачив, що у дверях стоїть чоловік невизначеного віку. Він мав риси обличчя, характерні для монголоїдів Центральної Азії, але його англійська була такою самою бездоганною, як і його ліврея.
— Де я? — спитав Джек.
— Пане, всьому свій час. Не бажаєте до ванної?
Джек подивився туди, куди вказував чоловік. Він знав, що показувати себе героєм немає потреби, й опустився на натерту до блиску підлогу з червоного дерева. Ледве підвівшись, пошкандибав до ванної. Він вирішив проігнорувати джакузі та обмежитися звичайним душем. Повернувшись, учений побачив, що на ліжку лежить новий одяг: чорна сорочка від Армані з відкритим коміром, білі штани та шкіряні черевики «Ґуччі», причому все було якраз його розміру. Він три дні не голився, обличчя обвітрилося та почервоніло, тому, одягаючи ці речі, він почувався ніяково. Втім, це було набагато краще, ніж водолазний костюм, просякнутий морською водою та скипілою кров’ю.
Загладивши назад своє густе волосся, Джек помітив, що слуга й досі стоїть біля дверей кімнати.
— Ну гаразд, — похмуро промовив він. — Ходімо до твого володаря.
Разом зі слугою спускаючись ескалатором, Джек звернув увагу на те, що його кімната була однією з багатьох будівель, зведених на схилах пагорба та поєднаних мережею проходів у формі труб, що відходили від центральної споруди, розташованої біля підніжжя пагорба.
Вони в’їхали до величезного круглого будинку, увінчаного блискучою білою банею. Джек побачив, що зовнішні панелі були вигнуті в такий спосіб, щоб ловити ранкове сонце над долиною. Ще одна група сонячних батарей була розташована нижче, поруч із будівлею, дуже схожою на генераторну станцію. Комплекс у цілому наче вийшов з якогось футуристичного фільму: це була пародія на місячні станції, але пародія набагато вигадливіша, ніж будь-що, створене колись НАСА.