У період після Першої світової війни дід Джека був одним із головних меценатів європейських художників, і галерея Говардів зажила всесвітньої слави своєю колекцією модерністського живопису та скульптури.
— Так, дещо мені сподобалося, — сухо відповів Джек. — Пікассо, «Жінка з немовлям», 1938 рік. Зникла з Паризького музею сучасного мистецтва у минулому році. Я бачу, ваша колекція не обмежується живописом. — Він жестом указав на скляну шафу в одній із ніш. Усередині зберігалася річ, усьому світові відома як маска Агамемнона, найбільший скарб із Мікен бронзового віку. Вона зберігалася в Національному музеї в Афінах, але, так само як і картина Пікассо, зникла під час серії зухвалих пограбувань, що прокотилися Європою минулого літа. Для Джека ця маска була символом шляхетності, що висміював пиху свого нового власника.
— Я був професором ісламського мистецтва, і моє серце завжди належатиме цій галузі, — сказав Аслан. — Однак я не обмежую своєї колекції тими чотирнадцятьма століттями, що минули після того, як Магомет почув слова Аллаха. Слава Божа сяє в мистецьких творах усіх часів. Бог благословив мене дарунком, завдяки якому моя колекція по-справжньому відображатиме Його славу. Слава Аллаху!
— Те, що ви вихвалятимете Аллаха, не приверне до вас друзів з ісламського світу, — відповів Джек. — Навряд чи комусь сподобається, що ви зберігаєте колекцію, яка наслідує Боже творіння.
Аслан зневажливо махнув рукою, але в цю мить зацвірінькав його мобільник. Натиснувши на кнопку, він заговорив гортанною мовою, яку Джек прийняв за його рідну казахську.
Їжа на столі мала вельми апетитний вигляд, і Джек скористався з нагоди поцінувати її.
— Даруйте. — Аслан поклав телефон на місце. — Втіхи втіхами, а справи для мене — на першому місці. Недотримання термінів постачання, а клієнт дуже важливий. Ну, ви розумієте.
Джек вирішив ніяк на це не реагувати.
— Гадаю, я в Абхазії? — поцікавився він.
— Ви не помилилися. — Аслан натиснув на кнопку, і його крісло повернулося до мапи Чорного моря на протилежній стіні. Він навів лазерну указку на район перемежованих широкими долинами гір між Грузією та російським Кавказом. — Так веліла доля. Ці місця були літньою резиденцією ханів Золотої Орди, західної монгольської імперії, що існувала в басейні Волги. Я прямий нащадок Чингіз-хана і Тамерлана Великого. Історія, докторе Говард, має звичку повторюватися. Але я на цьому не зупинюся, а понесу свій меч туди, куди не дійшли мої пращури.
Абхазія, самопроголошена незалежна республіка, в якій великою мірою досі зберігався племінний лад, була рідною домівкою для різноманітних бандитів і терористів. У колишньому автономному районі Грузинської Радянської Соціалістичної Республіки після розпаду Радянського Союзу спалахнула громадянська війна й почалися етнічні чистки, під час яких загинули тисячі людей. Потім накотилася хвиля ісламського екстремізму, і сутички почалися знову, тож у грузинського уряду не залишалося іншого виходу, окрім як відмовитися від усіх претензій на цей район. Після того як Абхазія стала однією з найбільш анархічних держав на землі, хунта, що панувала в ній, жила коштом бандитів та ісламських терористів, які збіглися сюди з усіх кінців світу, перетворивши колишні радянські курорти вздовж узбережжя на свої приватні феодальні маєтки.
— Кордон Абхазії пролягає у ста сорока кілометрах на північ від вулкана, — напруженим голосом промовив Джек. — Що ви збираєтесь робити з нами далі?
Вираз обличчя Аслана раптом змінився. Він скривив губи, а його руки вчепилися в підлокітники крісла так, що пучки побіліли.
— Вас викуплять, — уже не стримуючи своєї люті, крізь зчеплені зуби вимовив він. — Той єврей дасть гарну ціну за вашу голову, я впевнений.
У слово «єврей» він вклав стільки отрути, скільки зміг. Вочевидь, його почуття до Ефрама Якобовіча являло собою вибухонебезпечну суміш антисемітизму та заздрощів до величезних успіхів Ефрама як бізнесмена і фінансиста.
— А інші?
— Грек погодиться співпрацювати з нами, коли скажу йому, що в протилежному разі вас катуватимуть і врешті-решт зітнуть голови. Він має зробити нам невелику послугу — провести крізь вулкан на борт «Казбека».
— А Катя?
Обличчям Аслана пробігла ще одна темна хмара, а його голос став трохи чутнішим за шепіт.
— В Егейському морі я погодився відступитися лише після того, як вона пообіцяла привести нас до ще більшого скарбу. Я дав їй два дні, але вона так і не зв’язалася зі мною. На щастя, Ольга скопіювала в Александрії давні тексти та виконала за Катю її роботу. Ми знали, що ваш шлях лежить саме сюди.