— Де Катя? — спитав Джек, намагаючись тримати себе в руках.
— Вона була такою гарною дитиною… — на мить очі Аслана, здавалося, пом’якшали. — Наші поїздки на дачу на вихідні дарували мені стільки радості… Потім завчасно померла її мати. Ми з Ольгою робили все, що могли.
Він глянув на Ольгу, яка з-за свого вкритого томами столу запобігливо всміхнулася у відповідь. Коли Аслан ізнову обернувся до Джека, його голос раптом зробився грубим та пронизливим:
— Моя дочка зганьбила мене та свою віру. За радянських часів я не міг вплинути на вибір її життєвого шляху, потім вона поїхала на Захід і піддалася його згубному впливові. У неї вистачило нахабства відкинути прояви моєї батьківської любові та змінити прізвище на материне. Вона утримуватиметься на «Грифі», потім я відвезу її до Казахстану і виховаю відповідно до закону шаріату.
— Інакше кажучи, ви поневолите її та піддасте приниженням, — крижаним тоном промовив Джек.
— Її очистять від плотських гріхів. Після обряду обрізання я відішлю її до мусульманського духовного училища для морального очищення. А потім знайду для неї гожого чоловіка, благослови мене Аллах. Звичайно, якщо на це буде Його воля.
Аслан на кілька секунд заплющив очі, намагаючись заспокоїтися. Потім ляснув пальцями, і за його спиною матеріалізувалися двоє слуг, які допомогли йому підвестися. Розгладивши червоний халат, він схрестив руки на черевці.
— Ходімо, — кивнув у бік вікна. — Перед тим як перейдемо до справ, дозвольте показати вам дещо.
Ідучи до вікна слідом за ділком, Джек звернув увагу на ще одну скляну шафу, що стояла на узвишші біля вікна. Здригнувшись, він упізнав усередині дві вишукані тарілки зі слонової кістки, знайдені в Беграмі, на стародавньому Великому шовковому шляху. Вважалося, що ці безцінні коштовності назавжди зникли після того, як таліби під час свого сповненого страхіть владарювання в Афганістані пограбували Кабульський музей. Джек на секунду зупинився, щоб розглядіти тонке різьблення на тарілках, вивезених у другому столітті нашої ери з Китаю династії Хань і знайдених у коморі палацу поряд із безцінними індійськими лакованими виробами, а також бронзовими та скляними шедеврами давньоримського періоду. Вченого потішило, що всі речі вціліли, але засмутило, що вони опинилися тут, у цьому пам’ятнику безмежному «еґо». Джек пристрасно вірив, що розкриття таємниць минулого має сприяти єднанню націй, уславлюючи спільні досягнення людства. Але що більше великих мистецьких творів зникали в чорній дірі банківських сейфів і приватних колекцій, то менш досяжною здавалася ця мета.
Аслан помітив інтерес Джека й зупинився. Йому здалося, що Джек заздрить йому, й це надзвичайно потішило новочасного східного феодала.
— Це моя манія, моя пристрасть, що поступається лише моїй вірі, — прохарчав він. — Я з нетерпінням чекаю миті, коли в цьому місці опиняться експонати з вашого музею в Карфагені, — це буде частина вашого викупу. Крім того, мене дуже цікавлять деякі картини з колекції Говардів.
Аслан підвів Джека до опуклого довгастого вікна у стіні ротонди. Складалося враження, що вони стоять у диспетчерській вишці аеропорту, і це враження лише підсилювала мережа широких доріг чи то злітно-посадкових смуг, що вкривала долину внизу.
Джек намагався зосередитися на цьому краєвиді, не звертаючи уваги на Аслана. Смути бетону були розташовані у вигляді літери «Г». Та смуга, що проходила із заходу на схід, пролягала південною частиною долини, а перпендикулярна тяглася на захід, туди, де долину оточували низькі пагорби. Неподалік стояла група будівель розміром із великі склади: мабуть, то був термінал цього приватного аеродрому. Поруч був розташований майданчик для гелікоптерів. Три з чотирьох місць на ньому були зайняті «Гайндом-Е», «Гавоком» і «КА-50 Вервольфом». За маневреністю та вогневою потужністю «Вервольф» був гідним суперником американського «Апача». Будь-яка з цих машин могла атакувати поліцейське авто чи вертоліт, яким вистачило б сміливості стати в Аслана на шляху.
Погляд Джека перейшов на групу темних отворів у віддаленій частині долини, за злітною смугою. Це були ангари для літальних апаратів, вириті у кам’янистому ґрунті. Учений був укотре приголомшений, коли впізнав у машинах, що стояли перед ангарами, реактивні «Гаррієри». Їхні носи виглядали з-під маскувальної сітки, завдяки якій літаків не було видно згори.
— Як бачите, моє озброєння не обмежується машинами радянського виробництва, — аж засвітився з гордощів Аслан. — Нещодавно ваш уряд із дурощів списав усі «Гаррієри», що були на озброєнні морського флоту. Офіційно вони всі відправлені на перетоплення, але один колишній міністр, чиї інтереси лежать у сфері торгівлі зброєю, зробив мені цю ласку. На щастя, мені не бракує кваліфікованого персоналу. Ольга свого часу проходила підготовку в радянських військово-повітряних силах, і нещодавно ми здійснили перший тестовий політ.