Човник зупинився. Двері розчинилися, і всередину увійшли двоє слуг. Вони допомогли Асланові підвестися на ноги. Здогадавшися, що Костас і Катя досі на острові, Джек тягнув час. Коли Далмотов підштовхнув його до виходу, він побачив, що на плечі охоронця висить «Узі», але бронежилета на ньому немає.
Приміщення, в якому вони опинилися, являло собою разючий контраст із заколисливою пишнотою помешкань. Це був величезний ангар. Двері відчинилися, і Джек побачив уже знайомий йому вертолітний майданчик. На бетоні стояло громіздке тіло «Гайнда». Довкола гелікоптера порпалися техніки, поруч напоготові стояв заправник пального.
— Саме на ньому ми прилетіли з острова минулої ночі, — повідомив Аслан. — А тепер він готовий здійснити те, заради чого був побудований.
Вид на довкілля почасти загороджував автомобіль із безбортовою платформою, що стояв перед дверима. Джек побачив, як група чоловіків почала розвантажувати машину, ставлячи великі дерев’яні скрині стосами біля вішака з льотчицькими комбінезонами.
Щось мовивши до Аслана, Далмотов пішов до виходу. Узявши одну зі скринь, він голими руками розкрив її та почав витягати й збирати те, що було всередині. Ще до завершення складання Джек упізнав «Барет М82А1», либонь, найнебезпечнішу снайперську ґвинтівку в світі. Вона стріляла патронами для кулемета «Браунінґ» 50 калібру або їхнім російським еквівалентом калібру 12,7 міліметра, і постріл із цієї зброї був здатний пробити броню панцерника з п’ятисот метрів або знести людині голову з відстані втричі більшої.
— Мій скромний внесок до джихаду, — широко посміхнувся Аслан. — Мабуть, ви помітили наш центр підготовки снайперів за злітно-посадковою смутою. Далмотов є головним інструктором. До числа клієнтів входять Нова Бригада Ірландської Республіканської Армії та Аль-Каїда, і вони дуже задоволені з нашої роботи.
Джек згадав низку високопрофесійних нападів снайперів, що відбулися на початку року і знаменували собою нову жахливу фазу війни терористів проти Заходу.
Поки Далмотов спостерігав, як чоловіки збирають зброю, Джек слідом за Асланом пішов до складу в далекому кутку ангара. Всередині люди у робочих комбінезонах розбивали скрині та перевіряли їхній вміст. Коли повз них проїхав навантажувач, Джек звернув увагу на літери, написані червоним на боці скринь. Один зі знайомців Джека з військової розвідки розповідав, що перехопив партію скринь із таким самим написом, що йшла з Лівії. Це був «Семтекс», смертоносна пластикова вибухівка виробництва Чеської Республіки, яку використовувала ІРА у своїй кампанії терору, спрямованій проти Британії.
— Це наш головний перевалочний пункт, — повідомив Аслан. — Зазвичай сюди входять лише у костюмах хімзахисту, адже тут зберігається хімічна та бактеріологічна зброя, але я нещодавно транспортним гелікоптером відіслав останню партію до ще одного вдоволеного клієнта на Середньому Сході.
Аслан замовчав. Його руки були складені на животі, великі пальці повільно оберталися. Очі звузилися, він приглядався до чогось за Джековою спиною.
Джек уже навчився розпізнавати момент, коли в Аслана відбувається чергова зміна настрою.
— Треба сказати, що в мене є й один невдоволений споживач — його терпець ми випробовуємо аж з 1991 року. Коли ми побачили, що «Сіквест» виходить з Трабзона, то зрозуміли, що в нього може бути лише один пункт призначення: саме той, який назвала Ольга після аналізу давніх текстів. Під прикриттям темряви ми наблизилися до вулкана. Ви забезпечили мене чудовим захисним екраном, дозволивши потрапити туди, куди через політичні міркування мені не було ходу вже багато років. Тепер, якщо супутник помітить якусь діяльність, військовики вирішать, що це ваш цілком легальний науковий проект. Саме в цьому місці мив 1991 році мали зустрітися з підводниками, але цей дурень Антонов через свою некомпетентність потопив човен і зіпсував мою торгову операцію.
— Капітан Антонов доправив би свій вантаж, — тихо відповів Джек, — але на субмарині стався заколот, очолений замполітом. Імовірно, це був єдиний гарний вчинок за цілу історію існування КДБ.
— А ядерні боєголовки? — різко перервав його Аслан.
— Ми бачили лише звичайну зброю, — відповів Джек.
— Тоді чому моя дочка, ведучи перемовини з моїми людьми, загрожувала ядерним вибухом?