Коли Костас опритомнів, то зрозумів, що обличчя його лежить на столі, а руки зв’язані за спинкою стільця, на який його посадили. Він і гадки не мав, скільки часу тут перебуває. До повік притискалася пов’язка, перед очима крутився нудотний хоровод зірочок. Крізь пульсуючий біль у голові він чув голоси, але цього разу розмовляли між собою не його кати, а якісь інші люди, чоловік і жінка. З уривків розмов охоронців Костас зрозумів, що вони очікують повернення з головної резиденції гелікоптера з Асланом на борту, і йому здалося, що чоловіки були чимось стривожені. Вони згадували про гелікоптер, що впав до моря, про іншого бранця, що втік… «Хоч би це був Джек», — молив вищі сили Костас.
Голоси, схоже, долітали з певної відстані, з коридору чи сусіднього приміщення, але жінка розмовляла на підвищених тонах, і її Костас чув краще, ніж чоловіка. Потім вони перейшли з російської мови на англійську, і полонений зрозумів, що це розмовляють Аслан та Катя.
— Це особисте питання, — промовив Аслан. — Ми розмовлятимемо англійською, щоб моїх моджахедів не образило це святотатство.
— Твоїх моджахедів! — з презирством повторила Катя. — Твої моджахеди вважають, що беруть участь у священному джихаді. Вони б’ються за Аллаха, а не за Аслана.
— Я їхній новий пророк. Вони вірні Асланові.
— Аслан! — Катя ніби виплюнула це слово. — І хто такий Делан? Петро Олександрович Назарбетов. Невдаха-професор із провінційного університету, що уявив себе великим. У тебе навіть немає бороди, яку неодмінно повинен мати справжній мусульманин. І не забувай про те, що я знаю про наше монгольське коріння. Чингіз-хан був невірним, він знищив половину мусульманського світу. Коли-небудь хтось повідомить це твоїм борцям за священну справу, не сумнівайся!
— Ти не в собі, дочко, — крижаним тоном сказав Аслан.
— Я добре пам’ятаю те, що змушена була вивчити у дитинстві. На того, хто керуватиметься у своїх діяннях Кораном, чекає благодать, а той, хто піде проти священних заповітів, загине від меча. Віра не дозволяє вбивати невинних… — тут голос Каті перервався риданням. — Я знаю, що ти зробив з моєю мамою.
Аслан дихав так важко, що Костасові здалося, наче поряд перебуває автоклав, готовий у будь-яку хвилину розірватися.
— Твої моджахеди просто тягнуть час, — вела далі Катя. — Вони використовують тебе, поки ти для них корисний. Ця субмарина стане і твоєю могилою. Створивши цей притулок для терористів, ти досяг лише одного — прискорив свій власний кінець.
— Замовкни! — пролунав шалений крик, потім почулися звуки боротьби, і когось чи щось потягли геть. За кілька секунд кроки пролунали у зворотному напрямку, і хтось зупинився біля Костаса. Чіпкі руки відірвали його плечі від стола.
— Твоя присутність душить мене, — досі важко дихаючи, прошипів Аслан Костасу на вухо. — До початку твоєї останньої подорожі залишилося вже недовго.
Ляснули пальці, і дві пари рук потягнули грека вгору. З темряви прилетів потужний удар, і слідом за миттю болю настало милосердне забуття.
Джек наче опинився в кошмарі наяву. Довкола була лише чорнота, цілковитий морок, що затьмарив усі чуттєві точки відліку. Звідусіль долинало гучне шипіння, пронизане рипод, і стугонінням металу. Розум Джека щосили намагався збагнути незбагненне. Він, скоцюрблений, лежав на перебірці, відчуваючи дивовижну легкість, майже невагомість, наче опинився в обіймах диявольської лихоманки.
Тепер він знав, що це таке — безпорадно лежати в череві потопаю чого корабля. Наразі його рятував лише командний модуль «Сіквеста» — п’ятнадцятисантиметрові, армовані титаном стіни захищали від величезного тиску, який в іншому разі вже змусив би вушні перетинки луснути, а потім розтрощив би череп. Він чув, як щось гнулося і тріщало: це вибухали бульби повітря. Цей звук був би останнім у його житті, якби він не встиг учасно закрити люк командного модуля.
Залишалося тільки настроюватися на неминуче. Падіння здавалося нескінченним, — принаймні, тривало набагато довше, ніж Джек очікував, а шум дедалі посилювався, нагадуючи наближення потяга. Нарешті корпус увігнався в морське дно, створивши перевантаження, що напевно вбило би Джека, якби той не лежав, загорнувшись у позі ембріона та охопивши голову руками. Йому знадобилися всі останні сили, щоб утриматися на місці, коли корпус кинуло назад і почувся нестерпний скрегіт перебірок. Потім залишки «Сіквеста» знайшли точку рівноваги, й запанувала тиша.