За спиною Гібермаєра стояв літній чоловік, одягнений в бездоганний костюм із краваткою. Чоловік мав густе сиве волосся і пронизливі очі-вогники. Джек наблизився до їхнього старого наставника, професора Джеймса Ділена, і привітно потиснув йому руку.
Ділен відійшов на крок і жестом запросив на балкон іще двох людей:
— Джеку, гадаю, ви незнайомі з доктором Светлановою.
Яскраві зелені очі жінки були майже врівень з очима самого Джека — така висока була вона на зріст. Вони потисли одне одному руки. Англійською Светланова говорила правильно, хоча й з акцентом: після того, як їй дозволили виїхати з Радянського Союзу, жінка десять років прожила в Америці й Англії. Джек неодноразово чув про неї — Катя Светланова вже встигла заслужити собі неабияку репутацію в наукових колах, — але не був готовий побачити таку вродливу жінку. Зазвичай усі його думки оберталися довкола нового відкриття, проте сьогодні сталося дещо незвичайне: він не міг відвести від Каті очей.
— Джек Говард, — відрекомендувався він, трохи роздратований тим, що втратив контроль над собою і що це, здається, не пройшло поза увагою жінки.
Її довге волосся зметнулося в повітрі, коли вона повернулася, щоб познайомити його зі своєю колегою.
— А це моя асистентка, Ольга Іванівна Борцова з Московського інституту палеології.
На відміну від елегантної Светлановой Ольга була вдягнена як типова російська простолюдинка. «Наче з екрана зійшла проста та безстрашна героїня Великої Вітчизняної війни», — подумалося Джекові. Ольга несла в руках величезний стос книжок, рухаючись обережно, щоб не розсипати їх; коли Джек простяг їй руку, вона подивилася йому просто в очі.
Коли з формальностями було скінчено, Ділен запросив усіх до конференц-зали. Саме він мав головувати на нараді — з поваги до статусу професора Гібермаєр на якийсь час забув про свою посаду директора інституту.
Товариство розташувалося за столом. Ольга обережно склала свої томи поруч із Катею, відійшла та сіла на один із стільців, що стояли біля задньої стіни приміщення.
Гібермаєр, міряючи кроками вільний куток зали, почав говорити. Свою розповідь він супроводжував демонстрацією слайдів. Науковець швидко переповів обставини відкриття та описав, як труну перевезли до Александра, — це сталося лише два дні тому. Після цього фахівці день і ніч працювали над мумією, звільняючи папірус від тканини. Аналіз показав, що інших фрагментів письма не було і що папірус був більший лише на декілька сантиметрів.
Результат роботи реставраторів лежав на столі під скляною панеллю. Аркуш із нерівними краями сягав приблизно тридцяти сантиметрів завдовжки і п’ятнадцяти завширшки. Його поверхня була щільно вкрита знаками, за винятком прогалини посередині.
— Який надзвичайний збіг обставин — треба ж було верблюдові потрапити ногою прямо в папірус! — зауважила Катя.
— Так, надзвичайний, але щось подібне нерідко трапляється в археології, — відповів Джек і підморгнув жінці. Вони обоє всміхнулися.
— Більшість великих знахідок було зроблено випадково, — продовжував Гібермаєр, не звертаючи уваги на всі ці пустощі. — І не забувайте, що ми маємо обробити ще кількасот мумій. Саме на таке відкриття я сподівався, і ми можемо знайти в тому місці ще багато цікавого.
— Так, перспективи просто казкові, — погодилася Катя.
Ділен нахилився вперед, взяв пульт проектора та розправив стос паперів, які він устиг витягти зі свого портфеля, поки Гібермаєр говорив.
— Друзі та колеги! — вимовив він, повільно озираючи напружені від чекання обличчя. — Ми всі знаємо, з якої причини тут зібралися.
Увагу присутніх привернув екран на стіні зали. Зображення некрополя заступилося збільшеною фотографією папіруса. Слово, що так уразило Гібермаєра в пустелі, заповнило собою весь екран.
— Атлантида, — видихнув Джек.
— Мушу просити вас бути терплячими. — Ділен знов уважно подивився на вчених, розуміючи, як їм хочеться почути переклад тексту, здійснений ним у співпраці з Катею. — Перед тим як я продовжу свою розповідь, прошу доктора Светланову нагадати нам, що історикам відомо про Атлантиду. Катю, будь ласка…
— Охоче, професоре.
Катя та Ділен заприятелювали в Кембриджі, де жінка під керівництвом професора писала докторську дисертацію. Нещодавно вони разом працювали в Афінах. У той час там стався сильний землетрус, який розколов Акрополь і відкрив кілька видовбаних у скелі приміщень, де зберігався втрачений, як раніше вважалося, архів давнього міста. Катя та Ділен узяли на себе відповідальність за публікацію текстів, пов’язаних із подорожами греків за межі Середземномор’я. Кілька тижнів тому обличчя двох науковців з’явилися на перших сторінках багатьох газет світу: на своїй прес-конференції вони повідомили, що, згідно з відкритими джерелами, грецькі та єгипетські мореплавці перетинали Індійський океан і досягали Південно-Китайського моря.