— Увімкнути аварійну систему освітлення!
Обмацуючи своє тіло в пошуках нових пошкоджень, Джек розмовляв сам із собою. Його голос був якимось неживим — природні модуляції поглинула звуконепроникна обшивка стін. Але навіть такі звуки надавали світові, в якому не залишилося жодних видимих орієнтирів, бодай якоїсь реальності.
Джек був досвідченим нирцем, а тому звик орієнтуватися в суцільній темряві. Тепер цей досвід став у пригоді. Після того, як він проскочив у люк, вибух ракети кинув його повз скрині зі зброєю до панелей управління, розташованих у віддаленому кінці модуля. На щастя, «Сіквест» зупинився палубою догори. Обережно піднявшись на ноги, Джек відчув, що підлога має невеликий нахил у бік носа, який, вочевидь, занурився у дно. Знов опустившись навколішки, Джек навпомацки вирушив уперед. Чудове знання судна, у створенні плану якого він особисто брав участь, допомогло пройти пульти управління, розташовані вздовж усіх стін модуля.
Він знайшов шухляду із запобіжниками, розташовану на стіні ліворуч від вхідного люка, і намацав вимикач, що з’єднував запасний акумулятор у захисному свинцевому кожусі з головною системою електропроводки. Потім його рука знайшла важіль, що вмикав аварійне освітлення. Уже не вперше за цей день Джек заплющив очі та попрохав у Бога талану.
На його щастя, приміщення відразу залило люмінесцентне світло. Очі адаптувалися доволі швидко, і Джек повернувся, щоб огледітися. Модуль був розташований під ватерлінією, і снаряди, що розтрощили «Сіквест», пройшли вище. Обладнання та прилади наче були в порядку — командний модуль був розрахований на перевантаження.
Перше, що мав зробити Джек, — від’єднати модуль від корпусу корабля. Він, похитуючись, підійшов до центрального узвишшя. Здавалося неймовірним, що менш ніж сорок вісім годин тому він зібрав тут команду «Сіквеста». Важко опустившись у крісло, вчений увімкнув панель управління. Рідкокристалічний монітор видав низку вимог: перед тим як розпочати процес від’єднання, треба було увести кілька паролів. Після третьої спроби внизу виїхала шухляда. Джек дістав звідти ключ, вставив його до панелі й повернув за годинниковою стрілкою. Електронні системи контролю пересуванням і стану повітря мали запрацювати, щойно модуль опиниться на безпечній відстані від затонулого корабля.
Без давачів «Сіквеста» Джекові було ніде взяти інформацію про глибину, рельєф дна та параметри довколишнього середовища — треба було дочекатися, поки модуль не відійде від корпусу й не запрацюють його власні давачі. Джек припустив, що він провалився до прірви, яку «Сіквест» зафіксував на північ від острова, — западини завдовжки в десять кілометрів і завширшки в півкілометра, яку Костас визначив як тектонічний розлам, пов’язаний із діяльністю вулкана. Якщо так, то він загруз у сміттєвому баку південно-східної частини Чорного моря, у місці, в якому намул перемішувався з сольовим розчином, що залишився з льодовикового періоду. З кожною хвилиною залишки «Сіквеста» дедалі глибше занурювалися до напіврідоти, небезпечнішої за сипучі піски. Джек подумав, що навіть якщо йому вдасться від’єднатися, не виключено, що він просто зажене модуль ще глибше до цієї підводної драговини, опинившись у могилі, з якої йому вже не вийти.
Застебнувши ремені, Джек відкинувся на підголовник. Комп’ютер тричі спитав, чи впевнений він у тому, що робить, і всі три рази Джек, не вагаючись, підтверджував свій вибір. Після останнього разу на екрані з’явився червоний трикутник попередження, в центрі якого замигтіло слово «Від’єднання». На коротку тривожну мить приміщення стало темним — це комп’ютер спрямував увесь струм до внутрішніх акумуляторів.
Кілька секунд потому тишу розірвав глухий уривчастий шум за обшивкою, ліворуч від Джека. Кожен із цих звуків являв собою вибух невеличкого заряду, закладеного під заклепки у корпусі «Сіквеста». Внаслідок низки вибухів мав виникнути отвір, достатній для того, щоб туди пройшов модуль. Коли панель відлетіла, до простору довкола модуля зайшла вода, й запрацював батиметричний давач. Джек повернувся до проламу в корпусі й почув, як ожили водомети. Шум їхньої роботи спочатку був тихим, але потім зріс, коли двигуни відчули опір штифтів, які утримували модуль у корпусі. За його спиною пролунала ще низка вибухів — це модуль звільнявся від останніх зв’язків із «Сіквестом». Одночасно відійшли затискачі, і Джека з силою втиснуло до крісла. Сила перевантаження в момент, коли вистрілився модуль, дорівнювала перевантаженням під час запуску ракети.