Катя була одним із провідних світових експертів із легенди про Атлантиду і привезла з собою копії відповідних старовинних текстів. Зараз вона взяла до рук дві маленькі книжки та відкрила їх на закладках.
— Джентльмени, передусім я 6 хотіла заявити, що для мене велика честь бути запрошеною на цей симпозіум. Також це велика честь для Московського інституту палеології. Хай живе дух міжнародної співпраці!
За столом почулося схвальне бурмотіння.
— Говоритиму стисло. По-перше, ви можете забути все, що колись чули про Атлантиду.
Вона стала дуже серйозною, бешкетні вогники зникли з очей, і Джек відчув, що з нетерпінням чекає її подальших слів.
— Можливо, ви гадаєте, що Атлантида — це світова легенда, далекий історичний епізод, згадуваний у різних культурах, відтворений у міфах і казках народів усього світу…
— Це як історії про Великий потоп, — перепинив жінку Джек.
— Саме так. — Катя знову зустрілася з ним поглядом. — Але в такому разі ви помиляєтесь. Існує лише одне джерело, — сказала вона і взяла приготовані книжки. — Йдеться про давньогрецького філософа Платона.
Присутні мовчки слухали.
— Платон жив у Афінах у 427–347 роках до нашої ери, через покоління після Геродота, — вела далі вчена. — Замолоду Платон, імовірно, чув промови великого оратора Перикла, відвідував вистави за п’єсами Еврипіда, Есхіла та Аристофана, бачив, як зводяться великі афінські храми. Це були золоті часи класичної Греції, найвеличніший період нашої цивілізації.
Катя поклала книжки та розкрила їх:
— Ці твори відомі нам під назвами «Тімей» і «Критій». Вони являють собою уявні діалоги між цими людьми та Сократом, Платоновим наставником, мудрість якого дійшла до нас лише через записи його учнів. Ось одна з цих вигаданих розмов: Критій повідомляє Сократові про могутню цивілізацію, представники якої прибули з Атлантичного океану десь за дев’ять тисячоліть до того. Атланти були нащадками Посейдона, бога морів. Ось що Критій говорить Сократові:
«Напроти протоки, відомої нам як Геркулесові Стовпи, був розташований великий острів, більший за Лівію та Азію, взяті разом. На цьому острові, званому Атлантидою, знаходилась дивовижна імперія, що володіла кількома островами, а також деякими частинами нашого континенту. Атланти просунулися північчю Африки до Єгипту та Європою до Тірренії. Ця потужна імперія, об’єднавши свої сили, прагнула підкорити нашу та вашу країни й усі землі, розташовані на схід від Стовпів.»
Катя звела очі та взяла другий том.
— Лівія є старовинною назвою Африки, Тірренія — центральної Італії, а Геркулесові Стовпи — це Ґібралтарська протока. Але Платон не був ні географом, ні істориком. Його цікавила одна тема — велика війна між афінянами та атлантами, війна, в якій афіняни, природно, перемогли, але деякий час були на межі катастрофи.
Вона знову подивилася в текст.
— А тепер кульмінація, суть легенди. Ці кілька останніх речень спантеличували вчених понад два тисячоліття й породили більше безнадійних гіпотез, ніж я можу перерахувати.
«Але потім розпочалися страшні землетруси та повені; одного дня, однієї жахливої ночі всі вояки зникли під товщею води разом із островом Атлантида».
Катя закрила книжку та питально подивилася на Джека:
— Як ви гадаєте, що слід шукати в Атлантиді?
Джек деякий час зволікав із відповіддю, що взагалі було для нього нехарактерно. Він зрозумів, що жінка намагається оцінити глибину його знань.
— Атлантида завжди була чимось більшим, ніж просто зниклою цивілізацією, — відповів він. — Наших предків приваблював драматизм падіння, величі, приреченої на загибель через пиху та зарозумілість. Кожна епоха плекала свій власний міф про Атлантиду, але завжди в уяві людей поставав світ небаченої пишноти, в сяйві якої тьмяніло все інше. Для нацистів це була прабатьківщина справжніх арійців, яка надихнула їх на прочісування всього світу в пошуках нащадків «вищої раси». Для решти це був Едемський сад, утрачений рай.
Катя кивнула й неголосно промовила:
— Якщо в цій історії є бодай зернина істини, якщо наш папірус дійсно містить правдиву інформацію, то ми, можливо, зможемо розв’язати одну з найбільших загадок стародавньої історії.