— Неймовірно! — Джек недовірливо похитав головою. — Адже ця епоха мала б передувати появі перших міст-держав. Шосте тисячоліття до нашої ери — це ще неоліт, час, коли в Європі лише зароджувалося сільське господарство.
— Мене спантеличує одна подробиця, — сказала Катя. — Якщо ці дві історії такі різні, чому в обох фігурує знак бика?
— Не така вже це і проблема, — відповів Джек. — Бик був не лише мінойським символом. Уже на початку неоліту він уособлював силу, мужність і приналежність до землі. Обробіток землі був неможливий без биків, тому їхні символи повсюди зустрічаються в ранніх аграрних спільнотах цього регіону.
Ділен задумливо дивився на папірус.
— Гадаю, ми відкрили причину помилки тривалістю в дві з половиною тисячі років, — сказав він. — Закінчивши розповідь про Кефтіу, верховний жрець Аменхотеп висловив намір перейти до наступного розділу, давши Солонові деяке уявлення про те, що буде далі. Він хотів, щоб грек із нетерпінням чекав наступних зустрічей і приходив щоразу, аж до останнього дня, дозволеного календарем храму. Можливо, жрець поклав око на гаманець із золотом або й на щедріший дарунок… Гадаю, в останньому реченні розповіді про Кефтіу міститься посилання на історію Атлантиди.
Джек відразу продовжив думку свого наставника:
— Ви вважаєте, що через мішанину в голові Солон міг переплутати Атлантиду з Кефтіу, розповідаючи історію кінця мінойської цивілізації як історію Атлантиди?
— Так, — кивнув Ділен. — У розповіді Платона немає жодних посилань на те, що Солон щось пам’ятав із другої частини тексту. Ані порогів, ані величезної рівнини. І жодних пірамід, хоча їх важко було б забути. Мабуть, тієї останньої ночі хтось дуже сильно вдарив його по голові.
Сонце вже сідало, і його проміння надавало рожевого відтінку водам Великої гавані. Після надвечірньої перерви вчені повернулися до конференц-зали. Попри багатогодинне сидіння біля столу над безцінним документом, ніхто жодним чином не показував своєї втоми. Усіх охопило піднесення: адже їхнє відкриття могло стати ключем до минулого, змінити всі уявлення про засади цивілізації.
Ділен відкинувся на спинку стільця й промовив:
— Джеку, повернімося до того символу, який ти бачив раніше.
У цю мить до дверей хтось гучно постукав, і до приміщення зазирнув молодий чоловік:
— Вибачте, професоре, невідкладна справа. Докторе Говард, це вас.
Джек підійшов і взяв із рук юнака мобільний телефон. Ставши так, щоб розмови не чули інші, він сказав:
— Говард слухає.
— Джеку, це Костас. У нас тут може статися дещо жахливе. Терміново повертайся на «Сіквест»!
5
Джек потягнув за важіль управління, і гелікоптер «Лінкс» зупинився в повітрі. Звичайне ревіння його ґвинта змінилося тихим постукуванням. Джек налаштував радіозв’язок у своїх навушниках і злегка натиснув ліву педаль, одночасно запускаючи хвостовий ґвинт на повну потужність. Це розвернуло гелікоптер, і внизу відкрився чудовий краєвид. Джек повернувся до Костаса, і вони вдвох стали дивитися у відкриті дверцята.
За кілометр під ними лежало тліюче серце Тіри. Вони висіли над затопленими водою залишками величезної кальдери, схожої на гігантську розбиту шкаралупу яйця, ламані краї якої виступали над водою. З моря тяглися вгору обривисті стрімчаки. Просто під гелікоптером була розташована скеля Неа-Камені, тобто «щойно згоріла»; її поверхня була випаленою і мертвою. Крізь камінь просочувалися хмарки диму — вулкан знову почав пробиватися крізь земну кору. Джек подумав, що це тривожний знак, передвістя можливого лиха, — наче перед ними був бик, який пирхає, загрібає землю та ось-ось кинеться вперед.
У навушниках почувся механічний, але дедалі чіткіший для Джека голос Каті:
— Яке величне видовище! Африканська та євразійська плити труться одна об одну, породжуючи більше землетрусів і вулканів, ніж будь-де на землі. Не дивно, що грецькі боги були такими жорстокими. Заснувати тут цивілізацію — це все одно, що збудувати місто на тектонічному розламі.
— Певна річ, — відповів Костас. — Але без тектонічних зсувів вапняк ніколи не обернувся б на мармур. Не було б ані храмів, ані скульптур. — Він показав рукою на стрімкі стіни скель. — А як щодо вулканічного попелу? Це просто неймовірна річ. Римляни відкрили, що коли додати його до вапняного розчину, отримаєш цемент, здатний застигати навіть під водою.