— Я не влізу в альпіністський костюм, — сумно заявив Гові Джекові.
— Це не проблема, — всміхнувся той у відповідь. — Я замовлю доставку його на вершину гори. Коли все скінчиться, ми знайдемо якусь гору та піднімемося на неї.
На столі лежала рація, що працювала на ультрависоких частотах. Було також розкладено мапу Егейського моря. Костас і Катя втиснулися між Йорком і Гові. Джек залишився стояти. Його височенна постать зайняла майже весь дверний прохід, а голос раптом зробився напруженим і чітким:
— Добре, так що ми маємо?
— Цей тип нам раніше не зустрічався, — відповів Гові. — Його звати Аслан.
Катя здригнулася, її очі недовірливо округлилися.
— Аслан… — ледь чутно повторила вона.
— Ти знаєш його? — спитав Джек.
— Так, знаю… «Аслан» означає «лев». Він… — жінка спинилась, її обличчя було блідим. — Він бандит, кримінальний авторитет. Це для нас найгірший варіант.
— Він із Казахстану, — додав Том Йорк і, взявши фотографію, кинув її на мапу. — Я декілька хвилин тому отримав це електронною поштою від прес-служби ММУ в Лондоні.
На знімку було зображено групу чоловіків: деякі були у військовій формі, інші — у традиційному ісламському вбранні. За тло служив оголений, випалений сонцем степ і положисті гірські схили. Військові тримали автомати Калашникова, а на землі перед ними купою було звалено зброю радянського періоду, від великокаліберних кулеметів до гранатометів.
Утім, увагу глядачів привернув не весь цей войовничий арсенал — подібні знімки стали вельми поширеними після того, як в Афганістані запанував неспокій, — а чоловік у центрі. Це був здоровенний чолов’яга, який сидів, охопивши руками коліна й розставивши лікті. На відміну від кольорів хакі, що носили інші військові, він був одягнений у білосніжний костюм і тісну кепку. Він був неголений. Обличчя мав навіть вродливе, з тонкими рисами, орлиним носом і високими вилицями, властивими центральноазійським кочівникам. Чорні, глибоко посаджені очі були надзвичайно пронизливими.
— Аслан, — промовив Йорк. — Справжнє ім’я Петро Олександрович Назарбетов. Батько монгол, мати казашка. Мешкає в Казахстані, але має укріплену резиденцію на Чорному морі, в Абхазії — провінції, що відокремилася від Грузії. Навіть не повірите: у минулому він був академіком Академії наук СРСР, професором історії мистецтв у Фрунзе, нині Бішкеку.
Гобі кивнув.
— Так, саме в цій галузі він був експертом. У цій частині світу перед великими грішми, що їх пропонував кримінал, не встояли люди з найрізноманітніших суспільних верств. А щоб визначити, скільки коштує той чи інший витвір мистецтва і де його шукати, потрібен фахівець у цій галузі. — Він подивився на новоприбулих. — Я впевнений, що ви всі маєте уявлення про ситуацію в Казахстані.
Жестом указавши на мапу, що висіла на стіні в нього за спиною, Гобі продовжив:
— Це звичайна історія. Після розпаду Радянського Союзу Казахстан здобув незалежність. Але країною все одно керувала людина, що була при владі за часів Комуністичної партії. Корупція зростала, демократія була лише позірною. Незважаючи на запаси нафти й іноземні інвестиції, становище у країні погіршувалося, зростала внутрішня напруга. Народні заворушення надали росіянам привід увести до країни армію, яку було виведено лише після кривавої війни. Патріотичні сили втратили свої колишні позиції, настав час анархії.
— І тоді прийшли бандити, — перервав його Костас.
— Саме так. Повстанці, що колись билися з росіянами, тепер сперечаються між собою за право заповнити вакуум влади. На місце ідеалістів першого періоду незалежності прийшли головорізи та релігійні екстремісти. Вони узурпували владу в країні, не цураючись безжальних убивств і відвертого грабунку. Поділивши батьківщину на дрібні вотчини, наче середньовічні барони, вони завели свої власні армії та нажили великі гроші на наркотиках і торгівлі зброєю.
— Я десь читав, що Казахстан поступово стає найбільшим у світі виробником опіуму та героїну, — сказав Костас.
— Це правда, — підтвердив Гові. — І саме ця людина контролює більшу частину наркопотоку. Журналісти, яких запрошують зустрітися з ним, описують його як люб’язного господаря, завзятого колекціонера, який збирає предмети мистецтва й антикваріат у величезних кількостях. — Гові помовчав та оглянув стіл. — Але попри все він смертельно небезпечний псих.
— І як давно він спостерігає за нами? — поцікавився Джек.