— Я вважаю, що єгиптяни знали цю історію з того самого прадавнього джерела, самостійно збереженого в кожній цивілізації. Це знання було священним і передавалося з покоління в покоління без змін. Воно доводить тотожність символів Атлантиди на папірусі та на диску.
— Маємо дякувати Солонові, — зауважила Катя. — Якби він не скопіював ретельно цього символу й не написав поряд грецького слова «Атлантида», нас би тут не було.
— Фестські диски не були б цінними, адже вони зроблені з глини, — розмірковував Костас. — Мають значення лише символи, зображені на них. Але диск із затонулого корабля — суцільне чисте золото, можливо, найбільший зливок, уцілілий з доісторичних часів. — Він повернувся на своєму кріслі та уважно подивися Джекові в обличчя. — Щось підказує мені: знахідка допоможе розв’язати чимало важливих таємниць, треба лише знати, чого саме шукати.
Вони вже пролетіли Мармурове море й зараз рухалися над Босфором. На зміну чистому повітрю Егейського моря прийшов смоґ величезного Стамбула. Можна було лише розгледіти Золотий Ріг, мис, на якому грецькі колоністи у восьмому столітті до нашої ери заснували Візантію. На мисі було видно палац Топкапі, колишнє втілення східного декадансу, а нині один із найкращих археологічних музеїв у світі. Біля узбережжя моря височіли великі мури Константинополя, столиці Візантійської імперії, східної спадкоємиці Риму, завойованої турками лише в 1453 році.
— Одне з моїх найулюбленіших міст, — заявив Джек. — Щойно тобі здасться, що ти навчився в ньому орієнтуватись, як воно відкриває перед тобою незліченні історичні скарби.
— Коли все скінчиться, привези мене сюди, — попросила Катя.
Попереду простягалося Чорне море, узбережжя якого здавалося нескінченним. Система супутникового наведення показувала, що до мети їхньої подорожі треба летіти точно на схід. Це місце було розташоване приблизно в десятьох морських милях на північ від турецького порту Трабзон. Джек знайшов у діапазоні надвисоких частот канал, що належав ММУ, і, увімкнувши шифрувальний пристрій, налаштувався на зв’язок із «Сі-Венчером».
За декілька секунд у правому нижньому кутку екрана замиготів синій вогник.
— Ми дістали електронне повідомлення.
Джек двічі клацнув «мишею» і став чекати на появу адреси.
— Нам пише професор Ділен. Сподіваймося, що він переклав текст на фестському диску.
Від нетерпіння Катя аж нахилилася вперед. Нарешті на екрані з’явилися слова.
«Мій любий Джеку!
Після нашої вчорашньої телеконференції я замість того, щоб піти спати, сів працювати над перекладом. Мені допомагали колеги з усього світу. Архів мінойського лінійного А, знайдений минулого року в Кносі, передано для вивчення багатьом ученим, а ти знаєш, як ретельно науковці захищають неоприлюднену інформацію. Пам’ятаєш, із якими проблемами нам довелося зіткнутися, коли в пошуках Содому і Гоморри намагалися використати скрижалі Мертвого моря? На щастя, більшість учених, що займаються мінойським письмом, — це мої колишні студенти.
Значущим був лише текст на аверсі другого диска. Спроба приховати справжній текст була ще вигадливішою, ніж ми вважали.
Наш загадковий символ зустрічається тут двічі, і я просто переклав його як „Атлантида“.
Ось переклад:
„Під знаком бика лежить розпростертий бог-орел. Біля його хвоста (розташована) золотомура Атлантида, великий золотий вхід до (цитаделі?). Кінчики крил птаха торкаються місць, де сходить і заходить сонце. Біля сходу сонця (лежить) гора з вогню й металу. Там (розміщується) зала верховних жерців (тронна зала? зала для аудієнцій?). Там (стоїть) богиня-мати, і там (є) обитель богів і сховище знання“.
Я досі не знаю, як це все витлумачити. Може, це шарада? Ми з Морісом дуже хочемо почути твою думку.
Щиро твій,
Вони мовчки перечитали переклад кілька разів. Костас заговорив перший. Там, де інші бачили лише загадку, його розум, як завжди, шукав практичного змісту.
— Це не шарада, а мапа місцеперебування скарбів.
8
— Джеку! Ласкаво просимо на борт!
Щоб перекричати шум Гвинтів, тому, хто зустрічав, довелося підвищити голос. Джек щойно посадив гелікоптер на надувний майданчик, різновид звичайного пристрою, що дозволяв ґвинтокрилам ММУ сідати на воду. Зістрибнувши, він підійшов до Малкольма Маклеода й потиснув простягнену руку. Ротор зупинився, чоловіки нарешті змогли випростати плечі. Вони пішли до каюти, а механіки з команди «Сі-Венчер» зайнялися «Лінксом»: прикріпили його до палуби та почали розвантажувати багаж.