— Таку штукенцію можна розвернути на ділянці розміром із конверт, — додав Костас. — А використання радіопульсового зв’язку дозволяє спрямовувати її в будь-яку точку, розташовану на відстані в п’ятнадцять морських миль від корабля, — хоч убік, хоч углиб.
— Майже дійшли, — перервав його Маклеод. — Вмикаю прожектори.
Він випустив джойстик та викликав на панель управління кілька перемикачів. Раптом екран «ожив»: чорнота заступилася сяйвом яскравих цяток.
— Це намул, — пояснив Маклеод. — Світло відбивається від частинок намулу, що плавають у воді.
Присутні побачили на екрані невиразні обриси чогось великого на задньому плані. Поступово зображення ставало чіткішим. Це було морське дно — однорідне сіре полотно. Маклеод увімкнув радар підводного апарата, який показав, що дно знижується на північ під кутом у 30 градусів.
— Глибина 148 метрів.
Раптом показалася дивна, схожа на вежу споруда. Маклеод зупинив апарат у кількох метрах від нього.
— Ще один дотепний винахід Костаса. Екскаватор із дистанційним керуванням, здатний бурити отвори глибиною в сто метрів і піднімати величезну кількість осадових порід. — Вільною рукою Маклеод щось витяг із шухляди поруч зі своїм сидінням. — А ось що ми знайшли на дні моря.
Він передав Каті блискучий чорний предмет розміром із його кулак. Жінка зважила його на долоні й питально подивилася на шотландця.
— Галька з берега моря?
— Бездоганно відшліфована водою. У цьому напрямку ми постійно знаходимо докази існування в минулому берегової лінії. Її глибина становить сто п’ятдесят метрів, а відстань від нинішнього берега — десять миль. Більше дивує її датування — одне з найнеймовірніших наших відкриттів.
Маклеод натиснув на клавіші, й апарат почав рухатися вперед. Він тримався одного рівня над дном моря, тому залита світлом картинка на екрані майже не змінювалася.
— Я увімкнув автопілот. До мети нашої подорожі залишилося 15 хвилин.
Катя повернула чоловікові чорний камінь і спитала:
— Як же це пов’язати з Мессінським піком солоності?
— Цей пік, здавалося б, існував задовго до появи людиноподібних у цих місцях, тобто щонайменше два мільйони років тому.
— Але?
Але це не так. Занурені берегові лінії для нас не дивина, однак ця зовсім інша. Зараз я все вам покажу.
Маклеод увів комп’ютерну ізометричну мапу Чорного моря та Босфору.
— Зв’язок між Чорним і Середземним морями — це, так би мовити, зменшена копія зв’язку між Середземним морем та Атлантикою, — пояснив він. — Глибина Босфору становить лише сто метрів. Якщо рівень води в Середземному морі опуститься нижче за цю позначку, протока стане дамбою, що відріже Чорне море. Саме це дозволило першим давнім людям прийти до Європи з Азії.
Шотландець пересунув курсор, щоб показати три річки з притоками, які вливалися в Чорне море.
— Коли Босфор перетворився на дамбу, випаровування спричинило зниження рівня Чорного моря — відбувалося те саме, що й із Середземномор’ям часів піку солоності. Але в Чорне море впадали три великі річки: Дунай, Дніпро і Дон. Досягнувши точки рівноваги, Чорне море поступово почало перетворюватися на велике прісноводне озеро.
Він натиснув на клавішу, і комп’ютер відтворив описані ним події. Босфорська протока з’явилася на екрані пересохлою, а море опущеним на 150 метрів від свого попереднього рівня. Після цього рівень води було стабілізовано.
Маклеод обернувся й подивився на присутніх:
— А тепер обіцяний сюрприз. Картинка відображає не ранній плейстоцен, не середину льодовикового періоду… Ви бачите Чорне море за десять тисяч років до його нинішнього стану.
— Ви хочете сказати, що це сталося вже після льодовикового періоду? — ошелешено промовила Катя.
Маклеод жваво кивнув:
— Пік останнього зледеніння настав приблизно двадцять тисяч років тому. Мабуть, Чорне море було відрізане раніше і його рівень вже встиг опуститися на ті самі сто п’ятдесят метрів. Упродовж наступних дванадцяти тисяч років це місце було берегом.
— А що трапилося потім?
— Події Мессінського піку солоності повторилися. Льодовики почали танути, рівень Середземного моря підвищився, і вода потоком ринула через Босфор. Либонь, безпосередньою причиною був відступ західноатлантичного льодового покриву, який стався десь сім тисячоліть тому. Ми вважаємо, Чорне море набуло своїх нинішніх обрисів лише впродовж року. Якщо щорічно вливалося двадцять кубічних кілометрів води, то щодня рівень зростав на сорок сантиметрів, а щотижня — на три метри.