— А ми гадали, що ти поплив до Афін, туди, де на берегу батьківського басейну на тебе чекають джин із тоніком! Що ж ти там знайшов? Утрачені скарби цариці Савської?
Важко рухаючись уздовж леєра назустріч Джекові, Костас Казантакіс нетерпляче похитав головою. Він був надто схвильований, щоб бодай скинути водолазне обладнання.
— Ні, — промовив він. — Я серйозно. Ти тільки глянь на це.
Джек сказав про себе: «Тільки б новини були гарними!» Костас досліджував замулений шельф на верхівці вулкана, що пішов під воду, і незабаром мали з’явитися два інші водолази, оскільки у них закінчувався запас повітря в балонах. Це було останнє занурення в цьому плаванні.
Костас відстебнув карабін і передав камеру для підводної зйомки, натиснувши на кнопку. Інші члени команди стовпилися за спиною високого англійця: той висунув маленький рідкокристалічний дисплей, на якому почав програватися відеозапис. За кілька секунд скептична посмішка зійшла з обличчя Джека, а щелепа його з подиву відвисла.
Підводне життя освітлювалося потужними прожекторами, промені яких вихоплювали об’єкти на глибині до ста метрів. Два водолази навколішки стояли на дні моря та особливою помпою, приєднаною до шланга, відкачували мул, яким було вкрите дно. Один із них намагався втримати помпу на місці, а інший чекав, доки осадові породи звільнять їхні знахідки. Наземні археологи використовували б із тією самою метою лопату та щітку.
Камера наблизилася, і глядачі відразу побачили, що саме привернуло увагу водолазів. Темний силует, що виднів на схилі, являв собою не скелю, а мозаїку металевих плит.
— Литий метал! — схвильовано вигукнув Джек. — Цих плит тут сотні! А ще я бачу амортизаційну вистилку з дерева — саме так Гомер описував судно Одіссея!
Кожна плита була приблизно в метр завдовжки, їхні кути випиналися; формою вони нагадували розтягнені волячі шкіри. Це були типові мідяні вироби бронзового віку, виготовлені більш ніж три з половиною тисячоліття тому.
— Схоже, вони належать до раннього періоду, — наважився висловити свою думку один із студентів. — Може, шістнадцяте століття до нашої ери?
— Безперечно! — заявив Джек. — І розташовані вони бездоганно, отже, можемо припустити, що кістяк корабля під ними неушкоджений.
Камера пересувалася схилом донизу, і збудження Джека дедалі зростало. Між плитами та фігурами водолазів тьмяно світилися три величезні керамічні амфори, кожна з людину заввишки й більша за метр в обіймищі. Вони були точно такими, як амфори, що їх бачив Джек у сховищах Кносу на Криті. Можна було також побачити купи круглих чаш, чудово розмальованих натуралістичними восьминогами та візерунками морської тематики. Гончарні вироби лежали в заглибинах на дні моря.
Без сумніву, це був крам мінойської культури — відомої острівної цивілізації, що процвітала за часів єгипетського Середнього та Нового царств, але раптом зникла приблизно в 1400 році до Різдва Христового. Кнос, казковий лабіринт Мінотавра, був однією з найсенсаційніших знахідок двадцятого століття. Невдовзі після відкриття Генріха Шлімана, який відшукав Трою, англійський археолог Артур Еванс вирішив знайти підтвердження легенди про афінського царя Тесея та його коханку Аріадну. На думку Еванса, міф про Тесея пов’язаний зі справжніми подіями Троянської війни. Великий палац на південь від Геракліона був ключем до загиблої цивілізації, яку Еванс на згадку про легендарного царя Міноса назвав мінойською. Лабіринт коридорів і кімнат відразу породжував спогади про бій Тесея з Мінотавром; це доводило, що в пізніших грецьких міфах більше реального, ніж хто-небудь насмілювався припускати.
— Є! — Джек махнув у повітрі стиснутим кулаком, його звичайна стриманість поступилася місцем емоціям, збудженим справді епохальним відкриттям. Це була кульмінація багатьох років невтомної праці, справдження мрії, що вела його з юності. Така знахідка стане в один ряд із відкриттям могили Тутанхамона та забезпечить команді місце в анналах археології.
Джекові вистачило б і того, що він встиг побачити, але це було ще далеко не все. Зачарований, він стояв і дивився на екран. Камера наблизилася до водолазів, що стояли на рифі нижче від мідних плит.
— Імовірно, це кормове відділення, — Костас указав пальцем на екран. — Якраз за цим карнизом розташовані кам’яні кітвиці й дерев’яне стернове весло.
Перед камерою з’явилася ділянка, залита яскравим жовтим світлом, схожим на віддзеркалення проміння прожекторів від осаду у воді. Але коли камера наблизилася, на палубі пролунав спільний вигук.