Костас схвильовано заговорив:
— Перші цивілізації? Єгипет, Месопотамія, долина Інду… Крит, нарешті!
— Не так усе це й далеко звідси.
Це зауваження належало Каті, яка вже не лежала на своєму шезлонгу, а сиділа, вочевидь, теж захоплена дискусією.
— З історичного мовознавства найбільше, мабуть, вражає те, що більшість сучасних людських мов має спільне коріння, — європейське, західноазійське, індійське…
— Одним словом, індоєвропейське, — нагадав Костас.
— Отже, давня прамова виникла в регіоні Чорного моря — з цим уже погоджується більшість мовознавців. Можна реконструювати її словниковий запас, скориставшись із набору слів, спільних для багатьох мов: санскритське «пітар», латинське «патер», німецьке «фатер» тощо.
— А як щодо слів, уживаних у сільському господарстві? — поцікавився Костас.
— Лексика свідчить, що наші спільні пращури орали землю, носили вовняний одяг та обробляли шкіру. Вони одомашнили биків, свиней та овець. У них була складна суспільна структура та нерівномірний розподіл багатства. Вони поклонялися великій богині-матері.
— До чого ти ведеш?
— Більшість учених переконана, що індоєвропейська експансія йшла пліч-о-пліч із поширенням сільського господарства — поступовим процесом, який тривав чимало століть. Наразі я висловлюю припущення, що все це відбулося внаслідок однієї-єдиної міграції. Прабатьками всіх індоєвропейців були наші чорноморські землероби.
Поклавши на леєр планшет, Джек швидко намалював схематичну мапу давнього світу.
— Ось моя гіпотеза, — сказав він. — Наші індоєвропейці залишають свою прабатьківщину на березі Чорного моря. — Він намалював велику стрілу, спрямовану на схід від того місця, де вони зараз перебували. — Одна група вирушила до Кавказу, на територію сучасної Грузії. Деякі з них перейшли Загроські гори, щоб досягти долини Інду, що в сучасному Пакистані.
— Мабуть, невдовзі після початку подорожі вони побачили гору Арарат, — зауважив Маклеод. — Це видовище мало вразити їх: адже ця гора набагато більша від тих, які вони знали. У їхньому фольклорі засвідчено згадки про неї як про місце порятунку від потопу.
Джек позначив на мапі ще одну стрілу.
— Друга група вирушила на південь, через Анатолійське плато до Месопотамії, та оселилася на берегах Тиґру та Євфрату, — сказав він.
— А ще одна попрямувала на північний захід, до Дунаю, — промовив Костас.
Джек широким жестом намалював на мапі третю стрілу.
— Дехто оселився там, дехто просунувся берегами цієї ріки до центру Європи, — продовжив він думку Костаса.
Маклеод збуджено перервав його:
— Британія стала островом наприкінці льодовикового періоду, коли розлилося Північне море. Але в тих людей були достатні технічні можливості, щоб перетнути протоку. Може, саме вони були першими британськими землеробами, пращурами тих, хто збудував Стоунгендж?
— Кельтська мова також належить до індоєвропейської сім’ї, — додала Катя.
Джек подовжив свою стрілу на схід, потім домалював до неї відгалуження. Тепер схема скидалася на дерево.
— А четверта група, мабуть, найбільша, вирушила на захід до берегів Босфору, щоб перетнути його та випливти до Егейського моря. Деякі з цих людей оселилися на Криті та у Греції, інші — в Ізраїлі, ще інші — в Італії та Іспанії.
— Мабуть, Босфор тих часів являв собою грандіозне видовище, — розмірковував Костас. — Згадка про нього збереглася в колективній пам’яті так само, як і згадка про гору Арарат. Звідси поріг Бос, згаданий на нашому диску.
Катя пильно подивилася на Джека:
— Ця гіпотеза чудово узгоджується з лінгвістичними даними. Існує понад сорок давніх мов із індоєвропейськими коренями.
Джек кивнув і подивився на свою мапу.
— Професор Ділен повідомив мені, що мінойська лінійна А та фестські символи — це найближчі нащадки індоєвропейської прамови. Можливо, початкова індоєвропейська культура найкраще збереглася саме на Криті.
«Сі-Венчер» тим часом повільно рухався гаванню Трабзона. Декілька матросів готували сталеві троси до пришвартування. На причалі зібралася невеличка група турецьких урядників і працівників ММУ, які, напевно, бажали почути розповідь про останні відкриття. Джек упізнав струнку постать Мустафи Алькозена, турецького морського офіцера, який обіймав посаду керівника ММУ в цій країні. Вони з Костасом привітно помахали руками старому приятелеві, з яким познайомилися під час служби на базі в Ізмірі, а потім разом розкопували галери часів Троянської війни.
Костас обернувся та подивився на Маклеода: