— Мустафо, познайомся з нашою новою колегою, доктором Катею Светлановою.
Катя вже встигла натягти на купальник сукню; в руках вона тримала кишеньковий комп’ютер та валізу з документами. Вона потиснула простягнену руку і приязно всміхнулася до Мустафи.
— Пані доктор Светланова, Джек уже встиг рацією повідомити мені, що ви, мабуть, найкращий у світі експерт із давніх мов. Дуже радий з вами познайомитися.
Джек і Мустафа відділилися від інших і пішли в напрямку складу ММУ, розташованого в кінці причалу. Джек стиха переказував Мустафі події, що сталися з ними після знайдення папіруса. Він заздалегідь вирішив використати час постою «Сі-Венчера», щоб зустрітися з турком і ввести його до вузького кола людей, які знали про папірус і диск: великий досвід Мустафи міг стати їм у пригоді.
Вони увійшли до низької бетонної будівлі. Джек передав Мустафі свій записник, і той біля дверей віддав його секретарці. На аркуші за декілька хвилин до того було записано перелік археологічного та водолазного обладнання, яке Джек уважав за конче потрібне для подальшої роботи і яке сподівавсь отримати від свого приятеля.
Вони зупинилися біля великих сталевих дверей і почекали, поки до них приєднаються Костас і Катя. Мустафа ввів до системи захисту код, і двері розчинилися. Турок супроводжував своїх гостей у лабіринті лабораторій та майстерень. Нарешті вони опинилися в кабінеті, стіни якого були заставлені дерев’яними шафами, а в центрі стояв стіл.
— Наша штурманська рубка, так би мовити, — пояснив Мустафа Каті. — Звідси ми керуємо нашими операціями. Будь ласка, сідайте.
Він відчинив шухляду і витяг звідти мапу Егейського та південної частини Чорного морів. Мапа зображала все турецьке узбережжя аж до східного кордону з Грузією. Розправивши мапу, Мустафа прикріпив її до столу, а з невеличкої шухляди внизу взяв набір навігаційних циркулів і картографічних лінійок. Тим часом Катя наладнала свій комп’ютер.
Жінка підвела очі:
— Я готова.
Вони домовилися, що Катя читатиме переклад папіруса, а всі інші намагатимуться узгодити його зміст із мапою.
Катя повільно почала читати з екрана:
— «Між островами туди, де море звужується».
— Безперечно, з точки зору єгиптянина, це стосується Егейського архіпелагу, — сказав Джек, — бо саме тут на відносно невеликій території розкидані більш ніж півтори тисячі островів. Якщо день сонячний, то пропливти на північ від Криту і не побачити жодного острова просто неможливо.
— Звуження моря — це, найімовірніше, Дарданелли, — припустив Костас.
— Тоді це речення пов’язане з наступним, — сказала Катя. Чоловіки чекально дивилися на неї, й вона читала далі:
— «Повз водоспад Бос».
— Та це ясно, як божий день! — вигукнув Джек. — Босфор — вхід до Чорного моря.
Костас обернувся до Каті та напруженим від хвилювання голосом запитав:
— Чи може слово «Босфор» бути настільки давнім?
— Йому принаймні дві з половиною тисячі років: воно зустрічалося вже в перших грецьких текстах, присвячених географії. Втім, судячи з усього, воно має ще давніше походження. В індоєвропейській прамові «бос» означало «бик».
— Протока Бика, — задумливо сказав Костас. — Можливо, я помиляюся, але мені на думку спадають символи бика в домівці епохи неоліту та на мінойскому Криті. Вони мають доволі дивний вигляд: бичачі роги скидаються на якесь сідло чи японський підголівник. Саме такий вигляд мав би — до повені, звичайно, — Босфор, якщо дивитися на нього з Чорного моря: величезне сідло над морем, видовбане з гірського хребта.
Джек із повагою подивився на свого друга.
— Костасе, ти постійно дивуєш мене. Це найкраща думка, яку я почув від тебе за декілька років.
Костасові ця похвала явно сподобалась.
— Для людей, що поклоняються бику, — став він розвивати тему далі, — побачити таку кількість води, що водоспадом ллється з-проміж бичачих рогів, було все одно що на власні очі побачити знамення Боже.