— То це не пісок! — прошепотів студент. — Це золото!
Тепер усі вони добре розуміли, на що дивляться; картинка, що перебувала перед їхніми очима, вражала. Вони побачили чудовий золотий потир, гідний самого царя Міноса. На ньому була викарбувана сцена бою з биком. Поруч лежала золота статуя жінки в натуральну величину, руки якої були молитовно складені, а зачіска нагадувала клубок змій. Її оголені груди були вирізьблені зі слонової кістки, а яскрава гра світла свідчила, що шия статуї була прикрашена коштовним камінням. Попереду лежало кілька бронзових мечів із золотими ефесами, леза яких були оздоблені бойовими сценами з накладного срібла та блакитної емалі.
Найбільше виблискувала ділянка, розташована просто перед водолазами. Кожний рух руки з камерою, здавалося, відкривав дедалі більше скарбів. Джек побачив золоті зливки, царські печатки, коштовності й тонкі корони з переплетеного листя. Все це було звалене купою, наче тільки-но випало зі скрині.
Раптом камера смикнулася догори й екран розплився. На палубі запанувала приголомшена тиша. Джек опустив камеру і повернувся до Костаса.
— Схоже, у нас є робота, — промовив він.
Джек поставив на цю експедицію все, що в нього було, зокрема свою репутацію. Десять років тому він здобув докторський ступінь, і відтоді виявлення рештків бодай якогось мінойского корабля, що зазнав аварії, стало його ідеєю-фікс: ця знахідка мала підтвердити його теорію про панування мінойців на морі у бронзовий вік. Він дійшов висновку, що найімовірнішим місцем такої знахідки має бути група рифів та острівців десь у сімдесяти морських милях на північний схід від Кносу.
Але тижні пошуків нічого не дали. Кількома днями раніше їхні сподівання начебто виправдалися, однак вони відразу зазнали розчарування: судно, що їм удалося знайти, виявилося римським. Джек вирішив, що те занурення має бути останнім у поточному сезоні. Сьогоднішнє ж мало на меті лише перевірку обладнання, яке вони збиралися застосувати в новому проекті, — але саме сьогодні Джекові поталанило.
— Може, допоможеш мені?
Костас знесилено опустився на палубу поруч із кормовим леєром «Сіквеста». Його водолазне обладнання досі було незастебнуте, а краплі води на обличчі змішувалися з потом. Надвечірнє сонце Егейського моря заливало його фігуру м’яким світлом. Він знизу догори подивився на худорлявого велетня, що стояв поруч із ним. Джек був нащадком однієї з найстаріших англійських династій, але про високе походження свідчила лише легкість, із якою він тримався. Його батько був мандрівником, що цурався свого оточення та використовував своє багатство на те, аби подорожувати зі своїми рідними до найвіддаленіших куточків світу. Нетрадиційне виховання зробило Джека вигнанцем із вищого світу, людиною, яка чудово почувалася у своїй компанії, але не вважала себе нікому і нічим зобов’язаною. Він був природженим лідером, якого поважали майже всі, з ким він мав справу, а члени його команди й поготів.
— І що б ти без мене робив? — із посмішкою промовив Джек і зняв балони зі стиснутим повітрям зі спини Костаса.
Син грецького корабельного магната, Костас провадив життя справжнього плейбоя. Він десять років навчався у Стенфорді й Массачусетському технологічному інституті, звідки вийшов фахівцем із підводних технологій. Оточений купою знаряддя та інструментів, якими володів лише він, Костас із легкістю робив різноманітні чудові винаходи в цій галузі. Його пристрасть до пригод доповнювалася товариською натурою, що було дуже цінною властивістю для фаху, в якому робота в команді була життєвою необхідністю.
Вони з Джеком познайомилися на базі НАТО в турецькому місті Ізмір, де Джек навчався у школі військово-морської розвідки, а Костас працював цивільним радником УНАНТСУБ, військового антисубмаринного підрозділу ООН. Кілька років потому Джек запропонував Костасові разом працювати в ММУ або Міжнародному морському університеті, науково-дослідній установі, яка вже десять років була їхньою рідною домівкою. За цей час Джек, як голова відділу польових робіт, отримав у своє розпорядження чотири кораблі та дві сотні підлеглих, а Костас, попри значну завантаженість у технічному відділі, завжди знаходив час приєднатися до Джека в особливо цікавих експедиціях.
— Дякую, Джеку. — Костас повільно підвівся, надто втомлений, щоб сказати ще щось. Заввишки він сягав лише Джекового плеча, натомість мав широкі груди й міцні рамена, успадковані від багатьох поколінь грецьких рибалок і моряків, та й характер мав відповідний. Цей проект був для нього дуже важливим, і збудження від відкриття позбавило його останніх сил. Це він, Костас, уможливив цю експедицію, використавши батьківські зв’язки з грецьким урядом. Хоча зараз вони перебували в міжнародних водах, підтримка грецького військово-морського флоту була безцінною: зокрема саме звідти надходили балони з очищеним газом, необхідні для водолазних робіт.