— Повтори, будь ласка, першу фразу після описання шляху до Атлантиди.
Катя натиснула на клавіші та прочитала:
— «Під знаком бика».
Усі присутні знов із зацікавленням подивилися на Костаса.
— Ви пам’ятаєте шпиль даху на будівлі Морського музею в Карфагені?
— Так, пам’ятаємо, — почулося кілька голосів.
— А вид на Туніську затоку, коли призахідне сонце забарвлює воду в рожевий колір, а на задньому плані в небі можна побачити подвійну вершину Баль-Карнен, що наче пронизує небо?
Усі закивали.
— Так ось, не виключено, що з видом, який відкривається з того самого місця на сході сонця, дехто з вас необізнаний. У середині літа сонце сходить точно у сідловині між двома вершинами. Для фінікійців це була священна гора, місце, де жив бог неба. «Баль-Карнен» означає «Дворогий Господь».
Костас повернувся до Джека:
— Гадаю, слова «знак бика» стосуються обрисів нашого острова.
Присутні подивилися на кам’яну озію на екрані.
— Навіть не знаю… — проказав Гові. — 3 цього місця острів зовсім не нагадує рогів бика.
— Але можна подивитися з іншого боку, — відповів Костас. — Ми підходимо до острова з північного заходу, а що як дивитися з боку берега, з того місця, де мало бути розташоване поселення?
Мустафа швидко натиснув кілька клавіш, і зображення вулкана повернулося та наблизилося. Усі із захопленням видихнули: під іншим кутом зору вулкан дійсно являв собою двоголову гору з глибокою сідловиною посередині.
Вигляд у Костаса був тріумфальний.
— Леді та джентльмени, ось вам роги бика! — промовив він.
Джек широко всміхнувся до приятеля.
— Я так і знав, що сьогодні ти маєш зробити щось важливе, — сказав він та повернувся до Йорка. — Гадаю, ми дістали відповідь. Тепер треба якомога швидше наблизитися до цього острова. Повний вперед, капітане!
12
Подвійні прожектори з обох боків «Акваподів» кидали на дно моря яскраве світло. Промені були спрямовані так, що перехрещувалися в п’ятьох метрах нижче від апаратів. Світло відбивалося від мільйонів частинок намулу, що плавали у стривоженій воді. Швидкість руху була максимальною; час від часу на поверхні води з’являлися кам’яні породи, щоб знову миттєво зникнути в морокові. Ліворуч можна було побачити край безодні: там сіре дно моря переходило в моторошну чорноту, позбавлену будь-яких ознак життя.
У навушниках почувся шум.
— Джеку, це «Сіквест». Як чути? Прийом.
— Чуємо вас чудово.
— Наш «розвідник» дещо намацав, — напруженим від стримуваного хвилювання голосом промовив Йорк. — Рухаючись у цьому напрямку, ви через п’ятсот метрів вийдете в пункт призначення. Висилаю координати, щоб ви могли запрограмувати автопілот.
Поки вони готувалися до занурення, на обрії, наче привид, почав обрисовуватися острів. Коли «Сіквест» уже наближався до нього, море раптом зробилося спокійним. То було затишшя перед бурею. Над поверхнею миттєво з’явився серпанок, а коли вітер здійнявся знову та погнав туман до голого берега, в дослідників з’явилося таке відчуття, наче вони натрапили на якийсь загублений світ. На острові не було жодної рослинності, самі скелі, тому він здавався неймовірно старезним, таким собі зморшкуватим карликом, потолоченим часом, пошарпаним вітрами. Але якщо вчених не зраджував інстинкт, то саме тут колись розпочиналась історія людства.
«Сіквест» зупинився у двох морських милях на захід від острова. Для обстеження його берегів вони вирішили скерувати не підводний апарат, функції якого були обмежені візуальним оглядом, а безпілотний літальний апарат, званий «розвідником». Протягом трьох годин дані, які переказував «розвідник», не містили нічого цікавого, й було вирішено застосувати «Акваподи»: треба було поквапитися.
Джек показав Костасові, який мав досвід дослідження морського дна на стосорокаметровій глибині, піднятий угору вказівний палець. Вони так добре відчували збудження, яке охопило їх обох, що особливої потреби у словах не було. З тієї самої миті, коли Гібермаєр телефоном повідомив про знайдений папірус, Джек знав, що найбільше відкриття чекає на них попереду. Поки тривав копіткий процес перекладання та розшифрування старовинного тексту, дослідника не залишало відчуття, що цього разу зорі розташувалися саме так, як треба, і велична мить уже близько. Але після того, як їм удалося зламати стародавній код, події понеслися так швидко, що часу на роздуми майже не залишалося. Лише декілька днів тому Джек був окрилений знайденням затонулого мінойського корабля; годі вже й казати, що відчував він тепер, коли вони впритул підійшли до одного з найбільших археологічних відкриттів усіх часів.