Швидкість було знижено. Джек і Костас мовчки рухалися вперед, залишаючись у межах видимості один одного й час від часу кидаючи в бік сусіда погляди крізь плексигласові бані.
Раптом у темряві з’явилися якісь примарні обриси. Кілька днів тому дослідники вивчали селище епохи неоліту, але це було ніщо порівняно з тим моментом, коли вони наблизилися до місця, втраченого для світу майже вісім тисяч років тому.
І ось це сталося.
— Гальмуй, — крізь стиснуті зуби промовив Джек. — Ти тільки подивися на це.
Те, що здавалося за дивовижно правильні опуклості на морському дні, набуло зовсім іншого змісту, коли Джек спрямував туди струмінь із водомета, здійнявши шар намулу. Коли намул осів, відкрилися роззявлені роти двох величезних керамічних посудин, прикопаних одна до одної між низькими стінками. Наступний постріл із водомета відкрив іще одну пару глечиків. Джек побачив, що рівний ряд парних горбків тягнеться схилом угору, доки сягає погляд.
— Це склад, мабуть, зерновий, — сказав Джек. — Ці посудини дуже нагадують кноські піфої, але ті були створені на чотири тисячі років пізніше.
Раптом перед ними з’явилося щось велике і геть загородило шлях уперед. На мить чоловікам здалося, що вони бачать кінець світу. Вони стояли біля підніжжя величезної скелі, яка далеко тягнулася в обидва боки. Рівну поверхню скелі де-не-де розривали виступи та ущелини, й це уподібнювало її до каменярні. Потім учені побачили всуціль чорні прямокутники, здебільшого розташовані на одному рівні та на однаковій відстані один від одного.
Вони нарешті зрозуміли, на що дивляться.
Це було величезне скупчення стін і положистих дахів. У стінах зяяли вікна та двері, і все вкривав шар намулу. Поселення дуже нагадувало знайдене кілька днів тому селище епохи неоліту, але було набагато масштабнішим. Будівлі нараховували по чотири чи п’ять поверхів, а тераси на дахах верхніх поверхів були з’єднані сходами.
Джек і Костас зупинили свої «Акваподи» і захоплено розглядали колишнє поселення, змушуючи себе запам’ятати видовище, схоже швидше на виплід уяви, ніж на факт.
— Це наче величезний багатоквартирний будинок, — промовив Костас.
Джек на мить заплющив очі. Його зневіра обернулася на приголомшення: намул, потривожений «Акваподами», почав осідати, відкриваючи довкола них безсумнівні ознаки людської діяльності.
— Тутешні люди потрапляли на верхні поверхи крізь ці люки, — чомусь сказав Джек.
Його серце шалено билося, в роті пересохло, але він змушував себе говорити безпристрасним тоном професійного археолога.
— На мою думку, в кожному з цих «під’їздів» мешкав увесь рід, самі кровні родичі. Коли чисельність родини зростала, вони надбудовували ще один поверх. Рами будинків були з дерева, а стіни валькові.
Піднявшись угору, вчені побачили, що будинки були розділені цілим лабіринтом провулків, наче середньовічні східні базари.
— Мабуть, тут були високорозвинені ремесла й торгівля, — розмірковував Джек. — Ці люди не могли бути лише рільниками. Гадаю, вони були чудовими гончарями, ковалями й теслями.
Він зупинився та крізь плексигласове скло уважно подивився на те, що здалося йому крамницею, розташованою на першому поверсі.
— Хтось із тутешніх мешканців створив той золотий диск.
Наступні кілька хвилин вони рухалися вздовж кількох висотних будівель. Темні вікна дивилися на них, наче незрячі очі, на які впало світло прожекторів. Приблизно у п’ятистах метрах на схід від складу будинки скінчилися. Утім, у напівтемряві можна було розгледіти обриси іншого комплексу, розташованого десь у двадцятьох метрах від першого. Внизу був відкритий простір, ширший і рівніший за звичайні провулки.
— Це дорога, — сказав Джек. — Мабуть, вона вела до колишнього узбережжя. Пропоную дещо відійти від берега, а потім знов рухатися паралельно до нього.
Дослідники повернули на південь і трохи піднялися дорогою вгору. Приблизно через двісті метрів вони опинилися на перехресті. Інша дорога пролягала із заходу на схід. Джек і Костас пішли саме нею. Щоб уникнути зіткнення з будинками обабіч підводної вулиці, вони тримали свої «Акваподи» приблизно у двадцятьох метрах від «хідника».
— Неймовірно! — промовив Джек. — Ці квартали розділені правильною мережею вулиць.
— Найстаріших на землі вулиць. Хтось ретельно планував це місто.
Могила Тутанхамона, кноський палац, казкові мури Трої — всі ці великі відкриття раптом здалися вченим майже дрібницями, лише сходинками до чудес, що тепер відкривалися перед ними.