— Наче вхід до царства тіней, — промовив Костас.
Спливали хвилини, а вони все йшли крізь лави моторошних статуй, що мовчки дорікали людям за вторгнення до володінь, які протягом багатьох тисячоліть належали лише їм.
Нарешті дорога закінчилася, точніше, суттєво звузилася. З обох боків виросли якісь великі споруди приблизно десять метрів завширшки, що становило половину ширини самої дороги. Нагору вели сходи, схожі на ті, що вчені бачили в амфітеатрі.
— Я бачу квадратні блоки, кожен чотири чи п’ять метрів завдовжки і десь два метри заввишки, — схвильовано повідомив Костас. — Ось на що йшло все витесане каміння!
Він зупинився біля підніжжя сходів і спрямував струмінь свого водомета на кам’яну поверхню, а потім повернув промінь прожектора так, щоб той висвітлив верхню частину споруди.
Джек перебував у десятьох метрах від Костаса й навіть бачив його обличчя у плексигласовій бані.
— Тепер моя черга здійснювати розвідку, — сказав він і, запустивши двигун, почав підніматися вгору. Костас, спостерігаючи за ним, побачив, що його друг не розчинився поступово в темряві, а відразу зник за невисоким краєм стіни.
За хвилину у навушниках почувся тріскіт, потім пролунав голос Джека:
— Костасе, ти мене чуєш? Це просто неймовірно!
— Що там?
Джек трохи помовчав.
— Які ти знаєш найвидатніші пам’ятники Стародавнього Єгипту? — спитав він.
Костас побачив, що Джеків «Аквапод» уже наближається до нього.
— Невже піраміда?
— Точно!
— ???
— Те, на що ти дивишся, є підложжям великої тераси, — пояснив Джек. — Угорі, десятьма метрами вище, воно перетворюється на платформу завширшки в десять метрів. На ній розташована інша тераса таких самих розмірів, потім іще одна й так далі. Я проплив уздовж неї та побачив, що за рогом тераса тягнеться на південний схід. Ця споруда має таку саму структуру, як перші єгипетські піраміди, збудовані на початку третього тисячоліття до нашої ери.
— А який вона має розмір?
— Просто величезна, розміром приблизно з Велику піраміду Хеопса в Ґізі. Я б сказав, що довжина її основи становить сто п’ятдесят метрів, а висота — вісімдесят метрів, тобто половину відстані до поверхні моря. Я очам своїм не вірю. Цю штуку можна сміливо назвати найстарішою та найбільшою кам’яною спорудою у світі.
— А що розташовано з мого боку?
— Те саме. Шлях для урочистих процесій закінчується парою велетенських пірамід. Мабуть, далі розташований якийсь храм чи усипальня, можливо, вони витесані з вулканічної породи.
Костас активував навігаційний монітор, і Джек побачив на своєму екрані виблиски радіоімпульсного модема.
— Це лише нещодавно розсекречена гідрографічна військова мапа, — пояснив Костас. — Вимірювання вручну виконав екіпаж одного британського дослідницького корабля; було це невдовзі після поразки Оттоманської Туреччини в Першій світовій війні. На жаль, Британії не вистачило часу: незабаром Туреччина поновила контроль над цією частиною моря, а потім зросла військова міць Радянського Союзу. Це максимальне збільшення, і в масштабі один до п’ятдесяти тисяч воно дає лише загальні батиметричні обриси.
— До чого ти ведеш?
— Подивися на цей острів. — Костас кілька разів клацнув по клавішах, збільшуючи зображення. — Єдині незвичайні утворення, достатньо великі, щоб з’явитися на екрані, — це два підводні пагорби, розташовані на північний захід від острова. Вони мають дивовижно симетричний вигляд, чи не так?
— То це наші піраміди! — широко всміхнувся Джек. — А ми шукаємо, шукаємо… Атлантида була позначена на мапі ще вісімдесят років тому!
Вони просувалися проходом далі, тримаючись у метрі над дном. З обох боків темряви видніли довершено правильні піраміди. Як Джек і казав, довжина основ становила близько ста п’ятдесяти метрів. Сходи йшли вгору, в морок. Єдине, що вони чули, було бурхання води, яку виштовхували реактивні двигуни.
— Обережно!
У навушниках Джека почувся якийсь шум і приглушене прокляття. Як виявилося, щось на мить відволікло увагу Костаса, і він наштовхнувся на якийсь предмет, розташований просто за курсом.
— З тобою все гаразд?
Джек, який тримався у п’ятьох метрах позаду, швидко наблизився. Його обличчя у хмарі намулу відбивало щиру тривогу за приятеля.
— Здається, жодних ушкоджень немає, — відповів Костас. — На щастя, ми рухалися зі швидкістю равлика.
Здійснивши швидку діагностику маніпулятора та прожектора, він здав на кілька метрів назад.