— Дійсно, воно наче вклинилося між пірамідами та вулканом.
— Саме те, чого нам не вистачало, — на диво спокійно промовив Джек. — Імовірно, спадок Першої чи Другої світової війни. Тоді підводні човни потопили в Чорному морі безліч кораблів, і про деякі з них і досі нічого не відомо.
— Маю погане передчуття, — сказав Костас, повільно підіймаючись уздовж корпусу. — Побачимося за хвилину.
Він збільшив швидкість і поплив ліворуч, майже зникнувши з Джекового поля зору, але потім різко зупинився і негайно повернувся назад. Його прожектори висвітлили величезний чорний силует затонулого судна.
«Цікаво, наскільки серйозно воно пошкоджене? — думав тим часом Джек. — І скільки часу піде на те, щоб оминути цю нову перешкоду?»
— Що там таке?
Костас наблизився і стиха промовив переляканим голосом:
— Доведеться на деякий час забути про Атлантиду. Ми тільки-но знайшли російський атомний підводний човен.
13
— Це бойовий підводний човен класу «Акула», обладнаний атомним двигуном. У мене немає жодних сумнівів, що це «Казбек», — той самий, який зник у цьому районі в 1991 році.
Йорк схилився над екраном на пульті управління, розглядаючи зображення судна, передане радіолокатором з автоматичного підводного апарата, який щойно наблизився до човна. Йорк порівнював це зображення з описом класів кораблів, що були на озброєнні країн колишнього соціалістичного блоку (ця інформація зберігалася в базі даних ММУ).
Джек і Костас піднялися на борт «Сіквеста» менш ніж годину тому і відразу разом із Йорком та Гові пройшли до конференц-зали. Шторм, що зранку загрожував із півночі, нарешті докотився до них, і Гові увімкнув систему водного балансування, що мала підтримувати корабель у горизонтальному положенні. Небо набуло лиховісного вигляду, і це ще дужче посилило хвилювання Джека, який хотів якомога швидше повернутися під воду. Але спочатку слід було щось удіяти з не менш зловісною силою, яка блокувала їхнє пересування дном моря, а для цього доводилося докласти чималих зусиль.
— «Акула» — це натівська класифікація кораблів такого класу, а «Казбек» — назва однієї з найвищих вершин Кавказу, — повідомила Катя, підходячи до пульта управління та з посмішкою передаючи Джекові каву. — У Радянському Союзі човни цього класу мали кодове позначення 971.
— Звідки ви усе це знаєте?
Це спитав науковець на прізвище Лановскі, який приєднався до екіпажу «Сіквеста» у Трабзоні. Він носив прилизану зачіску та окуляри зі склом із гірського кришталю. У його погляді читалася відверта зневага до Каті.
— Перед тим як писати дисертацію, я працювала аналітиком у відділі підводних кораблів розвідслужби радянського військово-морського флоту.
Науковець прикусив язика і протер окуляри.
— Ми вважали субмарини цього класу за найкращі універсальні засоби нападу, еквіваленти американських човнів класу «Лос-Анджелес», — додала Катя. — «Казбек» побудовано в Комсомольську-на-Амурі 1988 року, а на воду спущено на початку 1991-го. Усупереч припущенням західних розвідок, такі човни були оснащені лише одним реактором. Субмарина має чотири 650-міліметрові і шість 533-міліметрових пускових установок для різноманітних видів зброї, у тому числі крилатих ракет.
— Але ядерних боєголовок на «Казбеку» не було, — впевнено заявив Йорк. — Це не носій балістичних ракет. Мене понад усе дивує те, що росіяни щосили намагалися тримати втрату човна в таємниці. Про технічне обладнання цих човнів Захід уже знав: адже перші кораблі цього класу з’явилися ще в середині вісімдесятих. Незадовго до того, як вийти у відставку, я відвідував бази субмарин Північного флоту в Ягельній, що біля Мурманська. Це відбувалося в рамках угоди про скорочення кількості стратегічного озброєння. Там нас запросили на екскурсію, присвячену останній із побудованих «Акул». Ми побачили все, за винятком реактора і тактичного оперативного центру.
— Коли два роки тому група з нашого університету «чистила» Владивосток, нам довелося списати один із човнів серії «Акула-1», — додав Костас. — Я особисто брав участь у його розбиранні.
— А що трапилося з «Казбеком»? — спитав один із членів команди. — Щось негаразд із атомним реактором?
— Саме цього ми тоді боялися, — сказав Мустафа, виходячи вперед. — Якби розтопилася активна зона реактора, то це призвело б до значного витоку радіації, загибелі екіпажу та забруднення моря на багато миль навколо. Але наше обладнання не зафіксувало в тому районі жодного підвищення рівня радіації.
— Хай там як, подібні халепи зрідка призводять до розтоплення активної зони реактора, — повідомив Йорк. — Як правило, вони навіть зменшують радіаційне випромінювання. До того ж пошкодження реактора — це ще не кінець. Завжди можна запустити резервні дизельні двигуни.