— Те, що ми невдовзі побачимо, мабуть, дасть відповідь на це запитання, — сказав Костас, привертаючи їхню увагу до відеомонітора над пультом управління. На ньому відтворювався запис, зроблений «Акваподами» на дні. Скерувавши на монітор пульт дистанційного управління, Костас швидко прокрутив низку неймовірних слайдів: бика-сфінкса, піраміди… Але потім зображення стало менш чітким. Костас зупинив картинку на складній металевій конструкції. Там, де світло прожекторів відбивалося від осадових порід, що плавали у воді, навколо затонулого корабля світився ледь помітний ореол.
— Справа у кормі, — сказав Костас. — У Гвинті, або що там від нього залишилося. Сім лез анітрохи не ушкоджені, однак сам Гвинт геть відрізаний. Ця штука на передньому плані — це нижній стабілізатор, а зверху можна розгледіти високий кормовий стабілізатор, наявний у човнів класу «Акула».
— Мабуть, удар був надзвичайно потужним, — сказав один із членів екіпажу.
— Перед підняттям на поверхню ми оглянули східну піраміду, — вів далі Костас. — На поверхні кам’яних блоків, на розі, протилежному до вулкана, є значні пошкодження. Ми вважаємо, що субмарина на максимальній швидкості у тридцять вузлів ішла на північний схід. Екіпаж помітив пірамідальні структури надто пізно, щоб можна було уникнути зіткнення. Лобового зіткнення таки вдалося уникнути, але, різко повертаючи, човен зачепив піраміду кормою. Наслідки ви бачите. «Казбек» пройшов іще сто метрів, а потім його ніс застряг у розколині біля давніх сходів. Він опустився на дно між пірамідою і вулканом.
— Неймовірно! — вигукнув Йорк. — Це справжнє божевілля — йти на повній швидкості в безпосередній близькості від майже невідомого острова.
— Так, на човні напевно сталося щось лихе, — погодився Костас.
— Наскільки нам відомо, ніхто з екіпажу не вижив, — повідомив Йорк. — Однак навіть на стометровій глибині люди могли б скористатися рятувальними апаратами для підняття на поверхню. Супутникові системи стеження помітили б навіть одне мертве тіло, бо апарат був обладнаний мініатюрним радіопередавачем. Чому ж вони не випустили радіобуя? Щодо корпусу човна також виникають запитання. Ви кажете, що ушкодження були зовнішніми, однак жодних слідів пробиття корпусу немає. Чому екіпаж не випустив води з баластних баків? Човни класу «Акула» мають подвійний корпус, і їхній запас плавучості втричі перевищує цей показник для човнів з одинарним корпусом.
— Так, дуже цікаві запитання. — Джек вийшов із затінку, в якому стояв, слухаючи все це. — Не виключено, що ми знайдемо відповіді. Але нам не слід забувати про свою головну мету. Наш час швидко спливає.
Він став поруч із Костасом і обвів обличчя присутніх уважним поглядом:
— Наша мета — відшукати серце Атлантиди, а не розпалити знову холодну війну. Гадаємо, що текст із папірусу веде нас до внутрішньої частини вулкана, вздовж шляху для урочистих процесій, що пролягає від статуї бика-сфінкса до внутрішнього святилища. Ми виявили, що сходи закінчуються відразу за корпусом субмарини. — Джек схрестив руки. — Наша мета лежить під металевим циліндром сто вісім метрів завдовжки й вагою дев’ять тисяч тонн. Припускаємо, що з баластних баків не можна випустити воду. Навіть якби ми мали обладнання, за допомогою якого можна було б зрушити човен з місця, ці дії неможливо було б приховати від спостерігачів, і на нас за мить напалися б росіяни. Будь-яка спроба дістати допомогу призведе до того, що ми втратимо ініціативу. Атлантида перетвориться на легку здобич для Аслана та його банди мародерів. Нам доведеться назавжди обмежитися тими зображеннями підводного міста, які ви бачили.
Він помовчав і, поміркувавши, зробив висновок:
— Є лише один вихід. Ми маємо проникнути до субмарини та прорізати крізь її корпус шлях до своєї мети.
— Глибина становить сімдесят п’ять метрів і збільшується. Незабаром маємо увійти до зони видимості об’єкта.
Катя вдивлялася в темряву крізь плексигласове віконце ліворуч від себе. Те, що спочатку здалося їй непроглядним мороком, виявилося сплетенням великих тіней і силуетів у глибині моря. Раптом у промені світла з’явився темний корпус затопленого підводного човна в усій своїй моторошній величі.
Костас потягнув за важіль управління та обернувся до другого пілота:
— Джеку, готуй шасі. Приготуйся до поштовху.